Лексичні норми — це норми слововживання, прийняті в сучасній українській літературній мові. Вони регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення.
Приклад:
Правильно казати «День рятувальника», а не «День рятівника», бо рятувальник — це професія, посада, а рятівник — той, хто одноразово допоміг у скрутну хвилину і не займається цим постійно.
Джерелами засмічення мовлення можуть бути діалектизми; слова іншомовного походження, використані невміло чи без потреби; жаргонізми; сленг; просторічні слова; вульгаризми; слова-паразити.
Більшу частину помилок у функціонуванні засобів мови становлять лексичні. До лексичних помилок відносимо:
1. Повтор одного слова чи спільнокореневих слів в одному або сусідніх реченнях (тавтологія), уживання зайвих слів (плеоназм), дублювання значення у двох словах, перекручування слів, уживання їх у невластивому значенні (це стосується переважно паронімів).
Неправильно | Правильно |
Маруся Богуславка звільнила невільників із турецької неволі.Діти поклали квіти до меморіального пам'ятника полеглим воїнам.У першій половині вересня місяця здебільшого ще тепло.Ці ліки виявилися неефектними. | Маруся Богуславка звільнила бранців із турецького полону.Діти поклали квіти до пам'ятника полеглим воїнам.У першій половині вересня здебільшого ще тепло.Ці ліки виявилися неефективними |
2. Порушення лексичної сполучуваності слів або вживання їх у невластивому значенні.
Неправильно | Правильно |
Здавати іспит із математики було неважко.Мати відіграла велике значення у вихованні Лесі Українки. | Складати іспит із математики було неважко.Мати відіграла велику роль у вихованні Лесі Українки. |
3. Уживання слів, не властивих українській мові.
Неправильно | Правильно |
Мені больно почути таку звістку. | Мені прикро почути таку звістку. |
4. Уживання слів, які не властиві епосі.
Неправильно | Правильно |
Наша квартира має три палати. | Наша квартира має три кімнати. |
5. Некоректне вживання фразеологізмів, їх перекручення, змішування елементів двох фразеологізмів.
Неправильно | Правильно |
Дівчинка сиділа на лавці й гірко умивалася крокодилячими сльозами.«Краще тримати ґав у руці, ніж ловити журавля в небі», — думав Семен. | Дівчинка сиділа на лавці й гірко плакала.«Краще синиця в руці, ніж журавель у небі», — думав Семен. |
6. Неправильне вживання міжмовних омонімів.
Неправильно | Правильно |
Завітаю до вас на наступній неділі. | Завітаю до вас наступного тижня.Завітаю до вас наступної неділі (день тижня). |
7. Невдалий добір синонімів або невміння їх підбирати, у тому числі і контекстуальних.
Неправильно | Правильно |
Швендяв Іван додому так швидко, як тільки міг. | Іван мчав додому так швидко, як тільки міг. |
Слово — це мовна одиниця, звукове та буквене вираження поняття про предмет або явище.
Слово має два типи мовного значення — лексичне та граматичне.
Реальний зміст слова становить його лексичне значення.
Лексичне значення — це зміст слова, закріплений у свідомості людей зв’язок певного звучання з певним явищем дійсності, поняттям, дією.
Лексичне значення — продукт мислення людини. Слово здатне називати не лише предмет чи явище, а й поняття. Будь-яке поняття закріплюється у слові і виражається словом.
Без такої здатності існування мови було б неможливим так само, як без
здатності узагальнювати поняття було б неможливим людське мислення.
Приклад:
Коли ми подумки чи вголос вимовляємо слово «міст», ми уявляємо певну інженерну споруду. Хтось бачить дерев'яний, хтось — кам'яний чи скляний. Це може бути довгий чи короткий міст, над рікою, чи над урвищем, чи над залізничними коліями. Тобто слово викликає в уяві чітку картинку.
Граматичне значення встановлює належність слова до певної частини мови, визначає його граматичні ознаки.
Якщо лексичні значення слів наповнюють думку конкретним змістом, то граматичні значення цю думку організовують у речення, текст.
Повнозначні слова (самостійні частини мови) мають і лексичне, і граматичне значення. Службові частини мови лексичних значень не мають.
Лексичні значення слів пояснюють тлумачні словники.
Одне слово може мати кілька лексичних значень. Таке явище називають багатозначністю, або полісемією. Розрізняють пряме та переносне значення слова.
Контекст (лат. — тісний зв’язок, з’єднання) — уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу точно визначити смисл окремого слова або вислову.
Конкретне значення багатозначного слова виявляється в контексті, тобто в сполученні його з іншими словами. Правильно побудований контекст усуває багатозначність слова і, отже, не породжує двозначності. У кожному окремому контексті багатозначне слово вживається з якимись одним значенням. Одне із значень багатозначного слова є прямим, а всі інші — переносними. Пряме значення для слова є первинним, а переносні значення вторинними. Сприйняти слово в єдино потрібному зараз значенні допомагає контекст.
Приклад:
1. Пришвидшити процес приготування страв допоможе гострий (пряме знач.), добре відточений (пряме знач.) ніж. 2. Максима неприємно вразили гострі (перен. знач.) слова, що пролунали з вуст друга. 3. Влучне, відточене (перен. знач.) слово — ось зброя письменника.
Розуміння лексичного значення слова у всьому багатстві його відтінків — важлива умова правильного його вибору. Однак необхідно знати не тільки значення слова, але й те, як з'єднуються слова в мовленні.
Лексична сполучуваність слова — це його здатність вступати в сполучення з іншим словом.
Приклад:
Правильними є вислови букет троянд, глечик молока, а букет молока і глечик троянд звучатиме дивно.
Лексична сполучуваність — закон мови, дотримання її обов'язкове.
Поширеною причиною лексичних помилок є невдала сполучуваність. Слід брати до уваги, що далеко не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Лексична сполучуваність визначається й обмежується значенням слів, їх стилістичною належністю, емоційним забарвленням, граматичними характеристиками.
Приклад:
Кінь гнідий, а не темно-коричневий; міцна дружба, а не сильна; готувати обід, а не варити; робити зарядку, а не виконувати; писати картину, а не малювати; здійснити подвиг, а не вчинити; зазнати поранень, а не одержати поранення; справляти хороше враження, а не створювати; завдавати прикрощів, а не приносити прикрощі.
Зверни увагу!
Така якість зразкового мовлення, як точність, досягається саме додержанням норм лексичної сполучуваності. Точність слововживання передбачає сформованість уміння дібрати слово, найбільш відповідне певному поняттю. Щоб правильно використовувати слова у мовленні, потрібно знати не лише їх точне значення, а й брати до уваги особливості лексичної сполучуваності слів, тобто їх здатність взаємопоєднуватися.
Поширені помилки у сполучуваності слів:
— їх смислова несумісність (гостра вата);
— граматична несумісність (прикметники не вступають у зв’язок із дієсловами);
— лексичні особливості (так, можна сказати кам'яне серце, кам'яна рука, але недоречно — кам'яний живіт, кам'яний рот).
Помилковими з погляду норм лексичної сполучуваності є плеоназми — поєднання слів, де одне слово є зайвим, що не має додаткової смислової мети. Обидва слова або зовсім не різняться за значенням (є абсолютними синонімами), або відмінність між ними незначна.
Поява плеоназмів зумовлена тим, що словам приписуються різні значення. Це пояснюється неточним знанням значень слів.
Приклад:
Він біг і мчав додому. Тут було гаряче й спекотно. Ми пам’ятатимемо й не забудемо ці чудові дні. Прейскурант цін. Казкова феєрія.
Зверни увагу!
Несподіване сполучення слів, які не з'єднуються традиційно,— мовний прийом, що надає висловленій думці особливої виразності, образності. Такий прийом став основою тропів — метафори, персоніфікації, метонімії, оксиморона.
Сучасна українська літературна мова в обох своїх різновидах — писемному й усному — становить оброблену, відшліфовану, упорядковану вченими, письменниками, іншими видатними діячами культури форму загальнонародної національної української мови.
Найголовніша ознака літературної мови — це її унормованість, властиві їй норми. Мовною нормою виступає будь-яке усталене й загальноприйняте в мові явище — звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, той чи той різновид словосполучення чи речення, синтаксичної нечленованої конструкції. Кожне з цих явищ сприймається як зразок і як обов’язкова одиниця для використання всіма носіями мови. Наприклад, іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини закінчуються на -ю (молоддю, ніччю, сіллю). Тільки з таким закінченням і належить уживати ці форми слів. Закінчення -ю в цьому випадку нормативне, є однією з морфологічних норм мови. Її характеристика, опис мають назву мовного правила. Теорія морфології, фонетики, усіх інших розділів науки про мову якраз і виявляється в морфологічних, фонетичних та інших мовних правилах. У вигляді мовних правил мовні норми найповніше й у певній системі викладено в словниках, підручниках і посібниках з граматики, фонетики, орфографії тощо.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.оПРАЦЮВАТИ
1. Фонетичні норми. Стосуються закріпленого у всенародній літературній практиці вимовляння голосних і приголосних звуків, різних сполучень звуків: наприклад, у слові джерело перший звук є злитим [] і саме так слід його вимовляти; обидва звуки [е] в ненаголошеній позиції вимовляємо як [еи], тобто з певним наближенням до [и], а звуки [р] та [л] мають у цьому слові таку ж природу, як і поза словом.
2. Лексичні норми. Охоплюють ті лексичні значення слів мови, які закріпилися за словами. Наприклад, на означення зустрічі двох чи кількох осіб (здебільшого за домовленістю) вживається слово побачення, а не зобачення (діалектизм).
3. Фразеологічні норми. Виявляються в такому вживанні фразеологізмів (стійких словосполучень), коли не спотворюються їхній зміст і граматична будова. Наприклад: за боки братися, тобто «сильно сміятися»; на вудочку попастися — «дати себе ошукати, обдурити».
4. Морфологічні норми. Полягають у правильному вживанні морфем (значущих частин слова). Наприклад, іменники солдат, відкриття слід уживати в родовому відмінку множини тільки із закінченням -ів (солдатів, відкриттів).
5. Синтаксичні норми. Виявляються в усталених зразках побудови словосполучень, речень, у способах поєднання слів і речень. Наприклад, нормою є вживання форм словосполучень два (три, чотири) зошити, п’ять зошитів (а не два зошитів чи п’ять зошити).
6. Стилістичні норми. Дотримання їх забезпечує найбільш раціональне вираження думки за певної конкретної життєвої ситуації, оскільки при цьому максимально враховуються мета, характер мовлення і стильова приналежність слів (уживаються слова урочистого звучання або фамільярні, згрубілі, з тим чи тим значенням суб’єктивної оцінки — зменшеності чи зневажливості тощо); унаслідок цього мовне оформлення поетичного твору відрізняється від оформлення заяви, замітки до газети чи наукової праці з хімії; допускається лише певна синтаксична сполучуваність певного слова з іншими. Наприклад, стилістично нормативними є словосполучення у змаганнях беруть участь (а не приймають участь), екзамени складають (а не здають) тощо.
7. Орфоепічні норми. Виявляються в усталеному, закріпленому традицією вимовлянні ненаголошених голосних звуків, дзвінких і глухих приголосних, різних звукосполучень, окремих граматичних форм, у правильному наголошуванні слів. Наприклад, дзвінкі приголосні в кінці слів треба вимовляти без оглушення, дзвінко (дуб, діловод, мороз, трикотаж); слова ознака, предметвимовляємо за наголосом на другому складі, а в словах сімдесят, вісімдесят наголошуємо останній склад.
8. Орфографічні норми. Представлені в обов’язкових написаннях слів. Наприклад, префікси роз-, без- від-, над- завжди пишемо однаково: розбити і розпитати, відробити і відпрацювати.
9. Пунктуаційні норми. Визначаються правилами вживання розділових знаків у письмовому тексті.
.Домашнє завдання. Параграф 3, Вправа 2, стор.14. Впр.5.стор.16.Спостереження над мовним матеріалом
► Прочитайте речення. Визначте в них діалектизми. Чи нормативними є вживання виділених слів?
1. Почавши писати, я забула небавом зовсім, що, крім мене, находиться ще хтось другий у кімнаті (О. Кобилянська). 2. Надворі зима, а мені така файна весна приснилася (В. Стефаник). 3. Черемош збирав із своїх сіл легенів і провадив їх до бранки до Путилова (М. Черемшина).
► Прочитайте. У наведених реченнях знайдіть жаргонні та просторічні слова. Як до них слід ставитися?
1. За два місяці ти матимеш такі шкари, бобочку, кліфт, кальоса й чеку, що й на Матроса клюнеш (І. Микитенко). 2. Кічу ми проминули, участок теж і топаємо на бан (І. Микитенко). 3. Хлопець ударився об верстат і розпанахав собі щоку (І. Микитенко). 4. Перестань чавкати над вухом! (Г. Тютюнник).
Поняття лексикографії
Лексикографія (від гр. lexikos "словниковий" або lexicon "словниковий запас igrapho "пишу") - розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.
Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.
Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.
Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.
Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).
Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.
Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.
Типи словників. Познайомтесь, які бувають словники.
Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.
Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська енциклопедія" в 17 томах (К., 1960-1966; друге видання в 12 томах вийшло в 1977-1985), "Енциклопедія українознавства" за ред. В. Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і зараз перевидається у Львові і Києві (т. 1-7, Львів, 1993-1998; т. 1-4, Київ, 1994-1996), "Большая советская энциклопедия" в 50 томах (M., 1950- 1958; останнє третє видання в 30 томах вийшло в 1969- 1978), "Энциклопедический словарь" у 86 томах Ф. Брокгауза й І. Єфрона (С.-Петербург, 1890-1907), "Encyclopaedia Britannica" (Британська енциклопедія) в 30 томах (п'ятнадцяте видання вийшло в 1974-1986) та ін.
До енциклопедичних належать і галузеві термінологічні словники. Так, останнім часом в Україні з'явилася значна кількість таких словників, як, наприклад, "Словник термінів ринкової економіки" за редакцією В.І. Науменка (К., 1996), "Короткий словник філософських термінів" за редакцією В.М. Козакова (К., 1996), "Словник-довідник з екології" Є.М. Кондратюка і ГЛ. Хархоти (К., 1987), "Словник медичних термінів" В.Й. Кресюка та ін. (Одеса, 1994), "Соціологія: Короткий енциклопедичний словник" за редакцією В.І. Воловича (К., 1998) та багато інших.
Філологи повинні бути обізнані зі словниками лінгвістичних термінів, серед яких слід назвати "Словник лінгвістичних термінів" Є.В. Кротевича і Н.С. Родзевич (К., 1957), "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Ганичаі І.С Олійника (К., 1985), "Словарь лингвистических терминов" О.С. Ахманової (M., 1966), "Словарь лингвистических терминов" Ж. Марузо (М., 1960; переклад із французької мови), "Словарь американской лингвистической терминологии" Е. Хемпа (російський переклад, М., 1964), "Лингвистический словарь Пражской школы" И. Вахка (російський переклад, М., 1964), "Slownik terminologii jezyko-znawczej" 3. Голомба, А. Гайнца і К. Полянського (Варшава, 1968). "Kleines Worterbuch sprachwissenschaftlicher Termini" (Лейпциг, 1975) і надзвичайно цінні за багатством інформації "Українська мова. Енциклопедія." (К., 2000; друге видання - 2004), "Лингвистический энциклопедический словарь" за редакцією В.М. Ярцевої (М., 1990).
Лінгвістичні словники - це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.
Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні.
Працюємо з підручником.Виконуємо впр.1, орпрацьовуємо пар-ф 1.
Виконуємо впр 5 (1,2,3 завдання) .
Опрацьовуємо пар-ф 2, виконуємо впр.7(А)
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.