Шукати в цьому блозі

Загальна кількість переглядів сторінки


Для батьків
























Істерика, яка НЕ дитяча: як реагувати, що робити і що НЕ робити

Ми звикли говорити про істерику в руслі дитячої поведінки. Актуальність цього явища в період війни не зменшується і заслуговує окремого допису.

Проте, істерика як реакція дорослих на обставини, в яких ми зараз живемо, зустрічається досить часто. І теж потребує розуміння алгоритму дій у випадку перебування поруч з людиною, у якої ми спостерігаємо таку поведінку.

Істерика як гостра реакція на стрес - емоційний сплеск, активна поведінкова реакція.
Істерика може супроводжуватися: емоційними вигуками, впертою відмовою від взаємодії, плачем, криками, нехтуванням, гнівною лайкою, опором або протестом на спроби заспокоєння, а в деяких випадках і ударами та іншим фізичним насиллям. Так як це демонстративна поведінка, то відбувається за наявності «глядачів».

Істерика - це одна з реакцій, якими наша психіка реагує на екстремальні обставини.

Водночас, істерика надзвичайно енергозатратна, тому людина, звісно, потребує періоду відновлення.

Важливо пам’ятати, що істерична реакція володіє властивістю «заражати» інших.

📌Як допомогти людині в істериці?

☑️1. Постарайтеся ізолювати «глядачів», адже чим менша аудиторія спостерігачів, тим швидше істерика припиниться.

☑️2. Постарайтеся сфокусувати увагу людини на собі.

☑️3. Якщо ізолювати людину від спостерігачів не вдається - станьте найбільш уважним слухачем. Слухайте, кивайте, погоджуйтеся.

☑️4. Можна спробувати зробити щось неочікуване: хлопнути в долоні, крикнути щось гучно.
Важливо! Будьте обачні, якщо Ви вирішили зробити щось спрямоване безпосередньо на людину (дати ляпас, облити водою, потрусити і т.п). Це може трактуватися нею як небезпека і реакція може бути відповідною.

☑️5. Звертайтеся до людини по імені.

☑️6. Намагайтеся говорити менше. Якщо говорите, то робіть це впевненим тоном та використовуйте прості фрази: «Випий води», «Вмийся».

☑️7. Гарно спрацьовує техніка контролю дій: випий ковток води ➡️ вдих ➡️ видих ➡️ ковток води ➡️ вдих ➡️ видих і т.д.

☑️8. Якщо не «підживлювати» істерику, вона поступово почне йти на спад.

☑️9. Після істерики наступає занепад сил. Потурбуйтеся про можливість людини відновитися.

📌Як допомогти самому собі в істериці?

В такому стані це досить важко, адже в цей момент людина знаходиться у надзвичайно гострому емоційному вибуху і погано розуміє, що відбувається.

☑️1. Якщо у Вас виникла думка, як зупинити істерику - це перший крок.

☑️2. Важливо ізолюватися від «глядачів». В ідеалі, залишитися наодинці.

☑️3. Вмийтеся холодною водою. Це допоможе прийти до тями.

☑️4. Виконайте дихальну техніку: вдих ➡️ затримка дихання на 1-2 секунди ➡️ повільний видих ➡️ затримка ➡️ вдих ➡️ затримка ➡️ видих і т.д. до моменту заспокоєння.

❌ Що НЕ варто робити при істериці?

⛔️Повторюся… Варто бути надзвичайно обережними, якщо Ви вирішили здійснювати несподівані дії, які спрямовані безпосередньо на людину в істериці. Вони можуть сприйнятися як небезпечні. Реакція може бути відповідною.

⛔️ Не варто вступати в активний діалог відносно висловлювань людини. Істерична реакція не дозволяє об’єктивно оцінювати ситуацію.

⛔️ Не сперечайтеся з людиною в істериці. Це лише «підживлює» реакцію.

⛔️ Не сприймайте таку поведінку як цілеспрямовану. Найчастіше, це неконтрольований, несвідомий процес.

⛔️ Не варто використовувати шаблонні фрази: «Заспокойся», «Все буде добре», «Візьми себе в руки», «Не ний», «Так не можна» і т.п. Вони не допомагають, а, навпаки, можуть провокувати гострі реакції.

Істерика - це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Проте може бути руйнівною. Тоді важливо знати, як можна допомогти.

Бережіть себе!


Як говорити з дітьми про війну?

Дати дитині відчуття безпеки

    Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

    Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт    

    У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

    Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

    Відповідати лише на питання, які ставить дитина

    Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

    Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

    Нагадати, хто є поруч з дитиною

    Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

    Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна. 

Показати згуртованість солдат

    Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

    Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

    Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

    Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

    Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

Не формувати упередження

    Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

    Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

    Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

    Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає. 

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

    За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

    Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

    Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

    Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

    Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Придумати власні ритуали

    Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

    Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

    Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

    Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

    Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівців.

 


Як підтримати дитину під час кризових ситуацій.

Поради:
🟡 Намагайтеся залишатися якомога позитивнішим. Діти сприймають те, що відбувається, виходячи з вашої поведінки. Вам не потрібно завжди залишатися "сильним"; ви й так робите все, що можете. Займайтеся самодопомогою, самоспівчуттям та висловлюйте позитивні емоції.
🟡 Обіймайте своїх дітей, якщо вони хочуть, і дозволяйте їм “притиснутися” до ваших колін.
🟡 Співайте разом дитячі пісні. Це створює відчуття безпеки.
🟡 Уникайте відкритих конфліктів та конфронтації серед друзів та членів сім'ї.
🟡 Приймайте те, що відчуває ваша дитина, які б емоції вона не виявляла.
🟡 Чим більше ви отримаєте підтримки від інших, тим краще ви зможете допомогти
своїм дітям.
🟡 Якщо ви вірите в Бога або якщо ви є духовною людиною, помоліться разом з вашою
дитиною.
🟡 Не заохочуйте у своїх дітях почуття гніву або помсти. Це лише посилить тривожність вашої дитини.
🟡 Щодо підлітків, дотримуйтесь рівноваги між можливістю звернення до них як до дорослих (говорити правду, ділитися з ними своїми думками, покладати відповідальність), і можливістю звернутися до вас за підтримкою.
Способи зниження стресу:
🟢 Дихальні вправи:
_ Запах квітів: Скажіть дитині, щоб вона собі уявила, що вона нюхає квітку,
глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки
уявити собі квітку.
_ Маленький зайчик: Як зайчик у саду, запропонуйте дитині зробити три швидкі
вдихи через ніс і один довгий видих через рот.
_ М'яч для зниження стресу: Зробіть свій власний м'яч для зниження стресу,
наповнивши тканину, пластикові пакети або повітряні кулі сухим просом або рисом). Стисніть м'яч, коли відчуєте стрес, щоб зняти м'язову напругу.
🟣 Вправи на позитивну уяву:
_ Намагайтеся разом уявити безпечний простір, який би він не був. Нехай ваша
дитина скаже, що вона бачить і відчуває у цьому місці.
_ Нагадайте дитині про позитивний минулий досвід, сім'ю та друзів.
За можливістю:
✔️Намагайтеся задовольнити основні потреби (їжа, воду, одяг, підгузки, туалет).
✔️Спробуйте встановити порядок дня. Щоденний розпорядок забезпечує стабільність та впевненість у тому, що хоча б щось постійне і під контролем.
✔️Уникайте показувати дітям графічні або звукові подробиці: у реальному житті, по телевізору, по радіо або по телефону.
✔️Намагайтеся не налаштовувати дитину на певні почуття. Деякі можуть бути дуже
стриманими і тихими під час нападів, інші можуть гніватися. Визнавайте та приймайте їх почуття.
🟠 Рекомендації щодо тілесної безпеки:
• Покажіть дитині, як потрібно вкриватися, якщо поруч відбувається вибух: ляжте на живіт, закрийте вуха і злегка відкрийте рот.
• Якщо бомбосховища немає, краще знаходитись біля сходів будівлі та триматися подалі від вікон.
• Нагадайте дитині, щоб вона не чіпала незнайомі предмети або руїни після вибуху, щоб уникнути контакту з вибухівкою.
• Потренуйтеся разом з дитиною: Що робити, коли відбувається активне бомбардування? Що робити після? Якщо є бомбосховища, тренуйтеся як добігти до бомбосховища. Створивши звичну реакцію у разі бомбардування, можна значно зменшити стрес і дати вашій дитині деяке відчуття контролю.
• Заведіть сумку на випадок, якщо потрібно терміново бігти з основними речами, які ви можете взяти з собою, коли будете рухатися в бомбосховище або підвал. Покладіть у сумку кілька невеликих іграшок, а також їжу, воду, підгузки, запасний одяг, телефон, документи, тощо.



Чим зайняти дитину у бомбосховищі?

            Нам важливо пам’ятати, що аудіальний канал сприйняття під час гулу сирен під особливим навантаженням. Тож треба його «зайняти»:
· Співати хором.
· Слухати в навушниках аудіоказки та музику.
· Взяти із собою гітару, влаштувати для всіх концерт.
· Кричати кричалки проти «утипутіна» та російської армії.
Тіло
1. Пластилін (зараз ліпити може бути ефективніше, ніж малювати).
2. По можливості взяти із собою подушки, щоб зробити будиночок.
3. Нитки, щоб довкола себе «прокреслити» коло безпеки.
4. Орігамі.
5. Робити мотанки з хусточок та роздавати дітям у сховищі.
6. Вчитися жонглювати.
7. «Чарівні дотики»: уявити, що тіло — музичний інструмент. Кожна частина тіла видає свій звук. Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає, кукурікає тощо.
8. «Я — тварина»: показати жестом, позою, звуками, яка тварина. Другий партнер із гри відгадує. Образ тварини завжди «про життєвість».
9. «Докричатися до Місяця»: уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів кімнати одне одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко.
10. «Вдихнути хмару»: уявити, що вдихнули хмару, і видихнути її зі звуком, можна із грозою та блискавкою (тупаючи ногами).
11. «Погода»: можна йти, можна стукати пучками пальців (краще нігтями): спочатку сонечко і легкий вітер (йдемо-стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ (йдемо швидше і тупаємо). Дощ посилюється — тупаємо сильніше, злива — стрибаємо, гроза — ураган — стрибаємо, дуємо і кричимо, вітер заспокоюється, дощ стихає — поступово йдемо тихіше і повільніше. Закінчуємо «хорошою погодою».
12. «Клац-клац»: клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на людей.
13. «Лети!»: дмухати одне на одного, як на перо. Дозволити собі подмухати на одного з батьків, щоб «здути» його з місця.
14. «Штовхалки»: «відштовхнути повітряною хвилею» одного з батьків (партнера по грі), зробивши жест руками. Партнер «відлітає» від дитини.
15. «Борці сумо»: засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом’якшуватиме удар.
16. Рвати папір, а потім зібрати з уривків колаж.
17. Боулінг: збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).
18. «Злий бобер»: придумати злу тварину і поводитися так, як може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім — на людину.
19. «Випустити пазурі»: показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. Потім перетворитися на людину.
20. «У ціль»: зім’яти в руках папір і як м’ячиком влучити в ціль.
21. Кричати в «мішок для крику». Або в склянку.
22. «Буцалки так-ні» — буцатись руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи «ні».


Як допомогти тривожному підлітку.

ПРИЧИНИ ТРИВОЖНОСТІ

 

Абсолютно очевидно, що ні один батько не хоче, щоб його дитина стала тривожною. Однак часом дії дорослих сприяють розвитку цієї якості у дітей. Нерідко батьки пред'являють дитині вимоги, відповідати яким він не в силах. Дитина не може зрозуміти, як і чим догодити батькам, безуспішно пробує добитися їх прихильності і підтримки. Але, зазнавши одну невдачу за іншою, розуміє, що ніколи не зможе виконати все, чого чекають від нього мама і тато. Він визнає себе не таким, як усі: гірше, нікчемне, вважає необхідним приносити нескінченні вибачення. Щоб уникнути страшної уваги дорослих або їх критики, дитина фізично і психічно стримує свою внутрішню енергію. Він звикає дрібно і часто дихати, голова його йде в плечі. Все це аж ніяк не сприяє розвитку дитини, реалізації її творчих здібностей, заважає його спілкування з дорослими і дітьми, тому батьки тривожного дитини повинні зробити все, щоб запевнити його в своїй любові (незалежно від успіхів), його компетентності у якій-небудь області (не буває зовсім нездібних дітей).

Шановні батьки, зверніть увагу на те, що найчастіше тривожність у дитини розвивається тоді, коли він знаходиться в стані внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:

1. Негативними вимогами, що пред'являються до дитини, які можуть принизити або поставити в залежне становище;

2. Неадекватними, найчастіше завищеними вимогами;

3. Суперечливими вимогами, які пред'являють до дитини батьки і/або школа. 

Необхідно підкреслити, що формування тривожності у дітей найчастіше є наслідком неправильного виховання. Так, наприклад, батьки тривожних дітей часто пред'являють до них завищені вимоги, абсолютно нездійсненні для дитини. Іноді це пов'язано з незадоволеністю власним становищем, з бажанням втілити власні нереалізовані мрії у своїй дитині. Завищені вимоги батьків можуть бути пов'язані і з іншими причинами.

     Так, домігшись високого положення в суспільстві або ма-териального благополуччя, батьки, не бажаючи бачити в своєму чаді «невдахи», змушують того працювати або навчатися понад себе. Також нерідкі випадки, коли батьки самі є високотривожними, з заниженою самооцінкою, унаслідок чого вони сприймають щонайменшу невдачу як катастрофу, від чого і не дозволяють йому зробити ні найменшого промаху. Дитина таких батьків позбавлений можливості вчитися на власних помилках.

    Вимоги дорослих, які дитина не в змозі виконати, нерідко призводять до того, що він починає відчувати страх не відповідати очікуванням оточуючих, відчувати себе невдахою. З часом він звикає «опускати руки», здаватися без боротьби навіть у звичайних ситуаціях. Таким чином, формується особистість людини, яка намагається діяти так, щоб йому не доводилося стикатися з якими б то не було проблемами.

    Деякі батьки, прагнучи вберегти свою дитину від будь-яких реальних і уявних загроз його життю і безпеці, формують тим самим у нього відчуття власної беззахисності перед небезпеками світу. Все це аж ніяк не сприяє нормальному розвитку дитини, реалізації її творчих здібностей і заважає його спілкування з дорослими і однолітками.

    На жаль, як показали дослідження фахівців, більшість батьків тривожних дітей не усвідомлюють, як їх власна поведінка впливає на характер дитини. Тому важливою рекомендацією для надання допомоги тривожній дитині є самоаналіз батьками свого педагогічного впливу на дитину і своїх спонукальних мотивів у спілкуванні з ним. Крім того батькам тривожного дитини слід бути послідовними у своїх діях. Ні в якому разі не можна допускати сімейних розбіжностей у питаннях виховання. Не менш важливо виробити одностайний підхід до дитини батьків та вчителів.

  

ЯК БАТЬКИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ 

ПОДОЛАТИ ТРИВОЖНІСТЬ?

    Допомога тривожними дітьми доцільно надавати у трьох основних напрямках: по-перше, по підвищенню самооцінки дитини; по-друге, за навчання дитини способам зняття м'язового й емоційного напруження; і по-третє, щодо відпрацювання навичок володіння собою в ситуаціях, що травмують дитину.

1. Підвищення самооцінки.

Звичайно ж, підвищити самооцінку дитини за короткий час неможливо. Необхідно щодня проводити цілеспрямовану роботу. Звертайтеся до дитини на ім'я, хваліте його навіть за незначні успіхи, відзначайте їх у присутності інших дітей. Однак ваша похвала повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш. Причому дитина обов'язково повинна знати, за що його похвалили. У будь-якій ситуації можна знайти привід для того, щоб похвалити дитину. Виявляйте щиру турботу про нього, і як можна частіше давайте позитивну оцінку його діям і вчинкам. Не порівнюйте особистість дитини з особистісними якостями інших дітей, приймайте дитину безумовно, тобто таким який він є. Порівнюйте результати дитини тільки з його попередніми досягненнями/невдачами. 

2. Навчання способам зняття м'язового і емоційного

 напруження.

Емоційне напруження тривожних дітей найчастіше проявляється в м'язових затисках обличчя, шиї та живота. Щоб допомогти дітям знизити напругу – і м'язове, і емоційний – можна навчити їх виконувати релаксаційні вправи. Використання елементів масажу і навіть просте розтирання тіла також сприяє зняттю м'язової напруги. Якщо це буде робити не мед. сестра, а мама, то це буде подвійно добре, так як крім самого масажу нею буде встановлено ще і тілесний контакт з дитиною, який дуже важливий.

3. Відпрацювання навичок володіння собою в ситуаціях, що травмують дитину.

Знаючи про труднощі дитини, а так само у разі, якщо дитина не говорить відкрито про них, але у нього спостерігаються симптоми тривожності, позитивно поспілкуйтеся разом, про можливі складні ситуації. Може бути, дитина сама запропонує сюжет, розвиток подій. Важливо, щоб сюжетами для розмови були  «важкі» випадки з життя дитини. Ролі слід розподіляти таким чином: за «боягузливу» ляльку каже дитина, а за «сміливу» - дорослий. Потім треба помінятися ролями. Це дозволить дитині подивитися на ситуацію з різних точок зору, а переживши знову «неприємний» сюжет, позбутися від переслідуючих його негативних переживань. 

Через гру можна показати можливі вирішення тієї чи іншої проблеми. Так само з цією метою можна придумувати разом з дитиною казки, герої яких можуть потрапляти в тривожні ситуації і знаходити гідний вихід з них.

БАТЬКАМ ВАЖЛИВО ЗНАТИ!

• Необхідно зрозуміти і прийняти тривогу дитини - він має на неї повне право. Цікавтеся її життям, думками, почуттями, страхами. Навчіть його говорити про це, разом обговорюйте ситуації зі шкільного життя, разом шукайте вихід. Вчіть робити корисний висновок з пережитих неприємних ситуацій - набувається досвід, є можливість уникнути ще більших неприємностей і т. д. Дитина повинна бути впевнений, що він завжди може звернутися до Вас за допомогою і порадою. Навіть якщо дитячі проблеми не здаються Вам серйозними, признавайте його право на переживання, обов'язково поспівчувайте ("Так, це неприємно, прикро..."). І лише після висловлення розуміння і співчуття допоможіть знайти рішення вихід, побачити позитивні сторони. 

• Допомагайте дитині подолати тривогу - створюйте умови, в яких йому буде менш страшно. Якщо дитина боїться запитати дорогу у перехожих, купити щось в магазині, то зробіть це разом з ним. Таким чином ви покажете, як можна вирішити яка турбує ситуацію. 

• Якщо в школі дитина пропустив через хворобу багато днів, спробуйте зробити його повернення поступовим - наприклад, прийдіть разом після уроків, дізнайтеся домашнє завдання, нехай розмовляє з однокласниками по телефону; обмежте час перебування в школі - не залишайте перший час на групу подовженого дня, уникайте перевантажень.

У складних ситуаціях не намагайтеся все зробити за дитину - запропонуйте подумати і впоратися з проблемою разом, іноді достатньо просто Вашої присутності.

• Заздалегідь готуйте тривожного дитини до життєвих змін і важливих подій - обговорюйте те, що буде відбуватися. 

• Не намагайтеся підвищити працездатність такої дитини, описуючи майбутні труднощі в чорних фарбах. Наприклад, підкреслюючи, яка серйозна контрольна його чекає. 

• Ділитися своєю тривогою з дитиною краще в минулому часі: "Спочатку я боялася того-то ..., але потім сталося те-то і мені вдалося ..." 

• Намагайтеся в будь-якій ситуації шукати плюси ("немає худа без добра"): помилки в контрольній - це важливий досвід, ти зрозумів, що потрібно повторити, на що звернути увагу... 

• Важливо навчити дитину ставити перед собою невеликі конкретні цілі та досягати їх. 

• Навчайте дитину (і вчіться самі) розслаблятися (ди-хательные вправи, думки про хороше, рахунок тощо) і адекватно виражати негативні емоції. 

• Допомогти дитині подолати почуття тривоги можна за допомогою обіймів, поцілунків, погладжування по голові, тобто тілесного контакту. Це важливо не тільки для малюка, але і для школяра. 

• У оптимістичних батьків - оптимістичні діти, а оптимізм - захист від тривожності. 

• Спілкуючись з дитиною, не підривайте авторитет інших значущих для нього людей. (Наприклад, не можна говорити дитині: "Багато ваші вчителі розуміють! Бабусю краще слухай!")

• Будьте послідовні у своїх діях, не за-прещайте дитині без всяких причин те, що ви дозволяли раніше.

• Враховуйте можливості дітей, не вимагайте від них того, що вони не можуть виконати. Якщо дитині важко дається який-небудь навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть йому і надайте підтримку, а при досягненні навіть найменших успіхів не забудьте похвалити.

• Довіряйте дитині, будьте з ним чесними і приймайте таким, який він є.

• Якщо з якихось об'єктивних причин дитині важко вчитися, виберіть для нього гурток по душі, щоб заняття в ньому приносили йому радість і він не відчував себе ущемленим.



Чого бояться наші діти?

 Немає людини, яка ніколи не переживала б почуття страху. Стурбованість, страх, тривожність - так само невід`ємніемоційні прояви нашогопсихічногожиття, як радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Соціальні причини страхів.

  Страх – це не лише біопсихофізіологічне, але й глибоко соціальне явище. За останні 5 років помітно збільшилася кількість інформації про катастрофи. Соціальні та природні катаклізми. Така інформація сама по собі актуалізує проблему страхів, оскільки саме страх є захисною реакцією людини до неї. Економічна криза та криза суспільства також породжують cтрахи, бо формують у людей літнього віку, молоді та навіть у дітей власний досвід страхів : cтрах залишитися без роботи, без засобів до існування, без захисту суспільства, страх за своє майбутнє.Діти частіше спостерігають прояви страхів, тривоги у дорослих. Криза сім`ї, породжена суспільними кризами, переходить у кризу виховання, що також актуалізує проблему страхів: діти одержують менше уваги з боку дорослих, відчувають нестабільність у сім`ї.

Захисна функція страху

  Страх, як і інші неприємні переживання, скажимо гнів чи страждання, не є однозначно шкідливим для дитини. Будь яка емоція виконує свою функцію і допомогає дитині орієнтуватися у предметному та соціальному середовищі,  регулюючи її діяльність, поведінку. Так страх захищає дитину від зайвого ризику, скажимо під час перехода вулиці, допомогає уникати небезпеки, травми. У цьому проявляється захисна функція страхів, що беруть участь в інстинктивній поведінці, забезпечують самозбереження і в цьому мають  позитивне адаптаційне значення.

  Страх, як і будь яке інше переживання, коли точно виконує свої функції,а потім зникає. Позитивним може бути лише коротко плинний вплив страху, тобто. Якщо дитина переживає його у формі емоцій, а не у формі почуття . Якщо ж дитина переживає страх як почуття, то він, як правило негативно впливає на різні структурні компоненти особистості:

  • Деформує уявлення, переконання, звички дитини , риси її характеру;

  • Знижує активність дитини у спілкуванні, грі, навчанні, праці;

  • Гальмує розвиток здібностей і навіть блокує їх;

  • Знижує самооцінку дитини.

Особливості прояву страхів у дітей різного віку

У різних дітей різна глибина й інтенсивність емоцій. Ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. У кожному віці спостерігаються так звані нормативні страхи, які з`являютьсяпоступово як результат розвиткуінтелектуальноїсфери, уявидітейтощо.

8 місяців–       боязнь незнайомих людей;

1.5– 2 роки – тривожністьпід час тривалоївідутностіматері, шумної обстановки в сім`ї; боязнь лікарів, болю;

2-3 роки     -     страх покарання з боку батьків; боязнь поїздів, автотранспорту; боязнь тварин (вовка), болю;

Мол.дошк.вік –типові страхи: самотності,темряви, замкнутого простору; боязнь казковихперсонажів; болю, крові; висоти, несподіванихзвуків;

Ст. дошк.вік  -   страх смерті, страх смертібатьків,боязнь тварин,боязнь казкових персонажів, страх глибини, боязнь страшних снів, боязнь вогню, пожежі, боязнь нападу, війни; у дівчаток страх захворити, покарання.

Мол.шк. вік  -   страх запізнитися у школу, страх осуду (засудження), страх зробитищонебудь не так, страх нещастя.

Підлітковийвік–страх смерті батьків, страх війни.

  Зазвичай , за сприятливих обставин життя дитини, такі страхи зникають – діти з них «виростають». Але іноді страхи накопичуються, наростають і заважають особистісному розвитку дитини, створюють адаптаційні, невротичні проблеми тощо. Щоб цього не сталося , слід допомогати дітям звільнитися від страху, а для цього дорослі повинні розуміти причини його появи у конкретної дитини. Так , страхи, які виникають у процесі спілкування з батьками і однолітками (навіювані), відрізняються від страхів, що породжені уявою самої дитини чи є результатом переляку.

               Причини виникнення дитячих страхів

Випадок, який дійсно стався з дитиною.

Життя навколо досить різноманітне й не завжди безпечне. Дитина може злякатися землетрусу, пожежі, грози, аварії. Причиною переляку може стати будь- який неприємний випадок, скажімо:

  • Налякав собака;

  • Застряв ліфт в якому перебувала дитина;

  • На вулиці чіпляється незнайомець.

  •  Ці страхи піддаються корекції легше,ніж інші. Якщо такі подїі більше не повторюються, викликані ними страхи найчастіше проходять самі.

Виховання дітей методом залякування

Досить часто дорослі впливають на дитину методом залякування, не бажаючи їй зла. Вони не розуміють, що залякування та неправильне або недостане пояснення явищ та ситуацій, найчастіше є причиною появи дитячих страхів. Особливо, якщо дорослий погрожує залишити дитину, позбавити своєї батьківської любові. «Не буду тебе любити!», «Віддам кому – небудь , візьму собі іншого хлопчика, слухняного». Подібні погрози, крім того, що стають причиною появи страхів, часто сприяють розвитку невротичної схильності, оскільки страх втратити близьких загострює потребу в їхній близькості, любові, прихильності.

  Неодноразово доводиться чути «шедеври» педагогічного впливу :»Не будеш їсти -  забере тебе Бабай!», «Не плач, бо віддам тебе чужому діду !», «Якщо не будеш спати, прийде по тебе Баба Яга!»

  Несправедливо карати дитину страхом. Ліпше сказати, що її поведінкою незадоволені ви особисто.

Тривожні батьки

Дуже часто діти бояться чогось лише тому, що цього бояться їх батьки, бабусі, дідусі. Дорослі, які оточують дитину, ніби заражають дитину страхом через те, що занадто настійливо та емоційно вказують дитині на наявність небезпеки, а також занадто емоційних, неспокійних та знервованих батьків. Їхні розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства згубно впливають на дитячу психіку,а також в сім`ях, де мами та бабусізанадтотривожаться за дитину, особливо, якщо вона єдина, пізня, абохвороблива.

Дитячіфантазїі

 У 3 – 4 роки дитинапочинаєбоятисятемряви, собак, смерті, пожежних машин тощо. Причиною є те, щоуявадитинирозвинулася  уже так, що вона здатнауявити себе на місціінших людей (вікемпатїі) і здатнауявитинебезпеку, якої сама ніколи не зазнавала. Ці страхи особливо типові для дітей, якихнервували, примушувалиїстичикористуватисягорщиком, абоїм часто розповідалистрашніказки, надтобагатопогрожували  і лаяли їх, або ж надмірноопікали, щозавадилорозвиткунезалежності та комунікабельності.

«Мамо, а типомреш?»

 У дошкільномувіцідітипочинаютьзапитуватибатьків :  «Куди бабуся пішлапіслясмерті? Чи вона повернеться? Де теперперебуває?»Важливопідготуватися до розмовизаздалегідь.Колималюкпочинаєцікавитисякругообігом речей у природі, запитує, щосталосяіз сухим деревом, зірваноюквіткою, мертвою кішкою, наманайтесявідповідати н всіцізапитання максимально чесно: дерево більше не розпуститься, квітка – зав`яне, кішканіколи не буде бігати. Так, їхвсіхшкода, але це закон життя, ткбуло, є і буде завжди. Усе живе з`являється насвітнасвітдати початок новому життю…і померти. Страх і сум – різні речі. Горе – це інформація, якою ви теж можете поділитися з малюком. Але сум – ліпший від жаху невідання.

Дитина росте одна в сім`ї

У дітей, якіживуть в приватнихбудинках, страхи виявляютьсячастіше, ніж у дітей з багатоповерхівок, особливо у дівчаток. Треба створитиумовидитині для достатньогоспілкування з оточенням.

Занижена оцінка дитини

Намаганнядорослихдиктуватидитині свою волю в усьому, навіть у дрібницях, викликає у неєнепевненість, думки про те, що батькиіх не люблять. Якщо батьки оцінюючисвоюдитину, бачать у нійлишенедоліки, цепороджує у дитинитривожність, невпевненість, страх. Головноюумовоюподоланняцихстрахів є невтомна робота батьків і педагогів над тим, щобдитинаусвідоміласвоїпозитивніякості та відчулавпевненість у собі. 

«Ремінний» вплив на дитину

Навіть нечасті і незначні (на думку дорослих) фізичні покарання поглиблюють у дитини почуття незахищеності, а з ним і почуття страху. Дорослим треба знати, щоцей страх може бути причиною небажаних проявів поведінки дитини. Так страх інколи виклкає у дитини жорстокість і агресивність. За агресивністю часто приховано відчай дитини, яка страждаєвідстрахів і не знаходить розуміння й любові у свїй сім`ї та найближчомуооченні. Треба міцнообнятидитину і сказати:»Та що ж цети?».Аджечимбільшекарають, тимбільшезакріплюються страхи, а спалахиагресїіпочинають «вживлятися» у структуру особистостідитини.

Хворобливість

Часті і довготриваліпереживання страху у ранньомувіцісприяютьформуванню у дитинибоязкості та лякливості. Заляканідітиростутьхворобливими і слабкими.

Сварки вродині

Встановлено, що на батьківськіконфліктидітинайчастішереагуютьпоявоюстрахів. Так, дошкільники з конфліктних  родин частіше, ніжїхніоднолітки бояться тварин,стихїі, захворювань,смерті, їмчастіше сняться страшнісни.

Гіподинамія

У дітей ,якінедостатньорухаються, такожможерозвиватисятривожність. найкращимзасобомпорятункувідусіхстрахів.

Мультфільми про вампірів, привидів,тафільмижахів

Щеоднеджерелопоявистрахів у дітей – мультфільми про вампірів,привидів, чудовиськ та фільмижахів. Причиною страхів у цьомувипадкустаєперевантаженняінформацією про зло.Замістькорисного для психікищеплення (у малих дозах «страшилки» корисні, недармаіснує жанр дитячого фольклору, що носить такуназву) відбуваєтьсяотруєння з усіманегативниминаслідками.

Насмішки

Якщодоросліпосміялися над якимисьдіямидитини у присутностісторонніх, цеможевикликати у дитинизародження страху неуспіху. Насмішказавжди є надтогостримзнаряддямвпливу на дитину і, як правило, ранить душу. А якщодитиназанадточутлива, збудлива, насмішкаможе стати причиною їіневпевненості в собі.

Рекомендацїі по боротьбізі страхами

  • Страхи – класичний симптом того, що у дитинивеликевнутрішненапруження, що вона не справляєтьсяізжиттєвими та емоційнимитруднощами. Щоднязалишайте 3-5 хвилин на те, аби вона могла індивідуальнопоговорити з вами, поділитисясвоїм секретом, тривогою, попроситипоради, допомоги.

  • Намагайтесязрозуміти причину дитячого страху

  • Ставтеся до дитини позитивно, наголошуйте на їіпозитивних, а не негативнихякостях

  • Зертайтеувагу на тон, якимповідомляєтевимогучизаборону – вінмає бути скорішедужним, пояснювальним, ніж таким, щопримушує.

  • Не соромтедитину. Якщо вона чогосьбоїться

  • Навчітьдитину не боротисязісвоїм страхом, а ставитися до нього по-іншому

  • Перед сном грайтеся з дитиною у спокійніігри, читайте їйдобріказки

  • Давайте дитиніправдивуінформацію про явища, якихбоїтьсядитина, скажимо, про землетрус, блискавкутощо

  • Перед відвідуванням зоопарку радиморозповісти, що там є не лишедобрі, а йдикі та страшнізвірі. Тодіагресивнареакція тигра не злякаєдитину

  • Надайтедитині реального захисника. Цеможе бути старший брат, а може бути великий плюшевий собака

  • Зважайте на багатстводитячоїуяви: тіні на стініздаютьсямалятіжахливимикімнату не щільнозачиненими.

казковими персонажами.

Увімкніть у темнійкімнаті маленький  нічнічокабозалиштедвері у дитячукімнату не щільнозачиненими

  • Не вартозабудь – яку цінупривчати маленьких дітейзасинатинаодинці. У жодномуразі не виганяйтемалюка, якщовінпрйшов до вас вночі

  • Страхи перед засинанням часто означають, щодитинанесвідомопрагнетіснішого контакту з мамою.

  • Не допускайте насилля над дитиною, зокрема,коли їігодуєте: не змушуйте, не відволікайте, не нав`язуйте, не підганяйте.

  • Поділітьсяздитиноюспогадами про своївласні страхи, як ви з ними боролися і перемогли.

  • Розширюйте коло людей, якимдитинаспівчуває,щироспівпереживає – тодіїіувагапереключуєтьсязіспівчуттясобі на співчуттяіншим, щозменшить страхи.

  • Не переглядайтефільмижахів, оскількидіти, навідмінувіддорослих, ще не чіткорозділяютьмистецтво і реальність. Діти, особливо в напруженімоменти, не пам`ятають, що це артисти і все відбувається на несправдію.

  • Гуляйте з дитиною в парку чи гаю. Такіпрогулянкиспостереження за сезоннимизмінами, багатствомприроднихбарвзаспокоюють, урівоважуютьдушевний стан дитини.

  • Спонукайтедитину до малюванняфарбами, м`якимиолівцями, фломастерами, крейдою та іншимипластичнимиматеріалами – цеефективнийзасіб, для зняттянапруження. Не обмежуйте дитячууявупевною тематикою, зразкамироботидорослого, оскількицестримуєїі. Чкщодитинадовіряєпаперусвої страхи, зображуючиїх, то можно продолжити роботу з малюнками, запропонувавшизакреслити, стерти, вирізати те, щолякає,абоперетворитималюнок на смішний , кумедний персонаж.

  • Якмогачастішехвалітьдитину : підбадьорюйте, позитивно сприймайтезроблно нею.

  • Відшуковуйте і плекайте у свїйдитиніїіпозитивніякості. Вони обов`язково є у кожної дитини, але можуть бути прихованими від недостатньо уважних очей дорослого.


Рекомендації батькам підлітків в умовах війни

Підліткові реакції (починаючи з 13,5 - 14 років) в кризовій ситуації аналогічні реакціям дорослої людини. У більшості випадків підлітки реагують так само як і дорослі: це може бути проблема з концентрацією уваги, коливання настрою, спалахи дратівливості або злості, занепокоєння, ступор, істерика, відсутність апетиту або, навпаки, занадто сильний апетит, розлади сну, втома. 

Будь-яка реакція в умовах війни є нормальною, якщо вона не є занадто тривалою.

Попри те, що підліткові реакції в стресі схожі з реакціями дорослого, у підлітка, на відміну від дорослого, ще не повністю сформовані захисні механізми психіки. У психічно здорової дорослої людини механізми психологічного захисту в кризових ситуаціях все одно міцніші.

Тому, задача батьків по можливості мінімізувати негативний вплив цього довготривалого стресу на дітей.  

Тривожність, розгубленість,  занепокоєння батьків – все це дуже передається дитині. Підліток відчуває цей стан батьків (або одного з батьків) і в нього також наростає тривожність і занепокоєння. 

І навпаки, якщо підліток бачить перед собою демонстрацію спокою, зібраності або наявності плану у батьків, то це все допомагає йому пережити  стресовий кризовий період із найменшими «втратами для психіки», тобто зберегти психічне здоров’я. Навіть якщо у вас немає плану, або план «такий собі», все одно демонструйте, що цей план є. Демонструйте впевненість якщо не в завтрашньому, то хоча б у сьогоднішньому дні. 

Хочу ще додати про почуття провини, яке почало з’являтися у батьків або у матерів, які виїхали, або навпаки, залишилися. 

По-перше, зрозумійте, що ви не Господь Бог, ви не можете знати на сто відсотків як буде правильно і краще для вас і вашої дитини - виїхати чи залишитися. В перші дні війни багато людей виїхало.  Так сталося, що одні опинилися в повній безпеці, а інші - ще в більшій небезпеці. Тому що це війна, це непередбачувані обставини і прорахувати щось не завжди можливо. 

По-друге, пам’ятайте, що частіше за все вина – почуття деструктивне. Почуття провини знесилює людину. А це нікому зараз не потрібно. Як вже було зазначено, насамперед треба бути зібраним.

Тому намагайтеся переключитися з цього деструктивного почуття на почуття відповідальності, переключитися на турботу про тих, хто поруч. Відповідальність за дітей, стареньких батьків, домашніх улюбленців тощо. 

Треба зазначити, що в умовах війни також не рекомендується занадто розширювати сферу своєї відповідальності, це може обернутися емоційним виснаженням. Зона вашої відповідальності повинна мати межі та підкорятися правилам логіки. 

Ще раз нагадаю, що почуття провини знесилює людину, а почуття відповідальності спонукає до дій.




















Поради батькам: Як вберегти дітей від коронавірусу

Під час  карантину батькам варто приділити увагу дітям щодо профілактики захворювання
Поради
- Тримайте дітей вдома, якщо вони захворіли (це стосується лише легких форм захворювання, при погіршенні стану обов'язково зверніться до свого сімейного лікаря). Дітям потрібен відпочинок, щоб одужати. Без достатнього відпочинку вашій дитині може знадобитися більше часу, щоб відчути себе краще. Людям з ослабленою імунною системою часто потрібно ще більше часу, щоб відновитися.
- Хворих і здорових дітей треба тримати окремо. Треба уникати контакту із особами з проявами респіраторного захворювання, триматися на відстані не менше 1-2 м від хворих людей. Шукати варто й альтернативні способи участі дітей в зборах, наприклад дивитися їх по телевізору або в Інтернеті, щоб вони могли уникнути особистого контакту. Це особливо важливо для дітей з високим ризиком ускладнень грипу. Адже краплі, що містять віруси, можуть переміщатися не менше, ніж на 1-2 м, тому залишаючись на такій відстані від хворих людей, можна знизити ймовірність того, що ваша дитина захворіє.
- Навчити варто дітей завжди прикривати рот під час кашлю і чхання. Переконайтеся, що діти прикривають ніс і рот серветкою, коли вони кашляють або чхають. Попросіть їх викинути використану серветку і негайно вимити руки. Це допомагає запобігти поширенню вірусу грипу через повітря і на руках здорових людей.
- Треба навчити дітей правильно мити руки - ретельно і часто з милом і водою. Якщо мило і вода недоступні, дайте дезінфікуючий засіб для рук з вмістом спирту не менше 60% для очищення рук. А ще - важливо мити руки, перш ніж торкатися їх очей, носа або рота. Миття рук знижує кількість респіраторних вірусів, які можуть поширюватися.
- Очищуйте поверхні та предмети, до яких часто торкаєтеся, такі як іграшки, столи, дверні ручки, поручні, клавіатури комп'ютера, телефони і іграшки.
- Поясніть дітям, що мило і вода при очищенні видаляє респіраторні віруси, включаючи SARS-CoV-2. Можна використовувати спиртовмісні та хлорвмісні дезинфікуючі засоби, дотримуючись інструкцій з використання дезинфікуючих засобів, на етикетці продукту. Точний термін виживання вірусу SARS-CoV-2 на сьогодні не відомий, проте очищення поверхонь і об'єктів, до яких часто торкаються, знижує кількість вірусів, які можуть поширюватися під час дотику до зараженої поверхні, а потім до ваших очей, носа або рота.

- Будьте готовими і поінформованими. Слідкуйте за епідемічною ситуацією із респіраторними захворюваннями, використовуючи офіційні джерела. Читайте та виконуйте рекомендації лікарів про заходи профілактики захворювань. Знання запобіжних заходів і способів отримання достовірної інформації допоможе скласти план захисту себе, своїх дітей та інших осіб.    

Карантин змушує змінювати звичайні процеси в навчанні дітей. Ми звертаємо увагу на те, що карантин - це не канікули і виконання програм відбувається шляхом організації освітнього процесу із використанням технологій дистанційного навчання. Діти мають виконувати певні завдання після перегляду відеоуроків, навчальних матеріалів на відповідних сайтах, блогах, платформах (посилання згідно розкладу та класу розміщені на сайті школи). Допоможіть дітям відповідально віднестися до опанування знань. Контролюйте режим дня Ваших дітей, режим роботи, режим харчування, дотримання заходів профілактики. Будьте здорові!

                                             Поради батькам. Як ефективно організувати

навчальний процес вдома
1. Дотримуватися режиму дня
Дитині дуже важко буде повертатися до навчальних буднів, якщо зараз її графік сильно зсунеться. Тож бажано продовжувати лягати спати, прокидатися, харчуватися і гуляти в один і той самий час.
2. Скласти розклад занять
Для того, щоб ефективно організувати навчальний процес вдома, потрібно включити навчання в режим дня дитини. Щоб вона чітко знала, що вранці вона 2 години займається, до прикладу, математикою і проходить онлайн-курс з англійської мови, а після обіду створює проект (робить поробку) і читає.
• Зазвичай найпродуктивнішим часом для навчання є ранок. Хоча, звісно, складаючи розклад, орієнтуйтеся на особливості власної дитини.
В онлайн-заняттях і дистанційному навчанні загалом ви можете регулювати навантаження і вибудовувати гнучкий графік. Тож навчальні години можуть тривати трохи більше або менше, залежно від віку дитини та її індивідуального темпу.
Бажано також складати план занять на наступний день звечора і дотримуватися щодня однакових часових рамок - наприклад, навчання о 10:00-12:00 вранці й о 15:00-17:00 ввечері. Це допоможе дитині організуватися і розвивати навички тайм-менеджменту.
• Якщо молодшому школяру важко морально впоратися з певним обсягом роботи, запропонуйте йому намалювати на аркуші кола, які відповідають кількості необхідних завдань, і по черзі розфарбовувати чи закреслювати їх. Виконали одне завдання - і закреслили коло.
3. Організувати робочий простір
На ефективність навчання дуже впливає робоче місце. Тож, щоб дитина могла зосередитися на виконанні завдань, потрібно забезпечити її комфортним та зручним робочим місцем. Адже навчання на дивані або лежачи в ліжку, буде сприяти відволіканню і шкодити здоров'ю дитини. Тому виберіть окремий куточок у будинку та обладнайте його.
Кімната, в якій дитина буде займатися навчальною діяльністю, має добре вентилюватися, щоб школяр міг дихати чистим повітрям, а не пилом, який накопичується за цілий день в погано вентильованому приміщенні.
4. Усунути фактори, що можуть відволікати дитину
Середовище, що не відволікає увагу, дозволить школярам навчатися ефективно та допоможе почуватися більш спокійно. Тож під час виконання завдань дитиною намагайтеся забезпечити відсутність сторонніх шумів - вимкніть сповіщення мобільного телефону, комп'ютера, телевізор та радіо, голосно не розмовляйте.
• Якщо у вас є малюк, намагайтеся підлаштувати час для навчання в тиху годину (коли він спить).
Певна фонова музика може допомогти дитині налаштуватися на навчання, але важливо, щоб вона не була занадто голосною і не стала відволіканням.
5. Робити регулярні перерви
Під час виконання завдань важливо кожні 25-30 хв робити короткочасні перерви для виконання зорової гімнастики, випивання склянки води тощо. А кожні 45-60 хв - влаштовувати перерви протягом 10-15 хвилин, щоб розім'яти руки та ноги (танці, заняття спортом), уникнути перенапруження очей від комп'ютерного монітору та залишатися сконцентрованим.
• Адже навчання невеликими блоками дозволяє мозку краще зрозуміти та зберегти інформацію. А фізична активність покращує кровообіг, активізує фізіологічні процеси, що сприяють сприйняттю, відтворенню й опрацюванню інформації.
• Крім фізичних вправ, дитина може під час перерви зайнятися справами по дому (скласти іграшки, погодувати риб тощо) чи погратися.
• Але дуже важливо, щоб під час відпочинку дитина уникала перебування перед монітором (не гортала стрічку новин у соціальних мережах, не переглядала відео та не грала в комп'ютерні ігри), щоб її оченята могли повноцінно відпочити.
6. Чергувати онлайн-навчання з іншими видами навчальної діяльності
• Бажано включати в навчальний час не лише слухання онлайн-лекцій чи виконання завдань на комп'ютері, а й роботу в зошиті, читання книг, створення проектів, спостереження, експериментування.
• Важливо навчити також дитину конспектувати, робити замітки для кращого засвоєння та запам'ятовування інформації.
• І не забувайте влаштовувати перевірку знань після засвоєння інформації - нехай дитини відповідає на запитання, переказує, проходить тести, робить контрольні та олімпіади. При цьому «вимірюйте» успішність навчання якісними, а не кількісними показниками. Критеріями можуть бути розуміння правил, точність виконання математичних операцій, грамотність письма тощо. Це орієнтує дитину на реальний результат, а не його імітацію.
7. Мотивувати дитину до успіху
Мотивація може бути різною - зовнішньою (заохочення, як-то дозвіл погратися на комп'ютері, купити іграшку тощо) та внутрішньою - власне пізнавальний інтерес дитини (який підвищується від підтримання допитливості дитини, похвали за її досягнення тощо).
Звісно, ви можете поєднувати обидва види мотивації, але більш ефективним для дитини буде вироблення саме внутрішньої.
Пам'ятайте: ваші заохочення та уважність показують дитині, що ви пишаєтесь її роботою і її зусилля не залишаються непоміченими.
8. Спілкуватися з іншими
Комунікація може також допомогти підвищити ефективність навчання в Інтернеті. Можна зв'язатися з учителями, зареєструватися на форумах, підтримувати зв'язок з батьками однокласників вашої дитини.
Можна об'єднатися й створити групу, де будете ділитися корисними ресурсами та досвідом. При цьому в дітей може бути власна група, де вони зможуть ставити запитання, допомагати один одному вирішувати завдання, ділитися враженнями тощо.
При цьому намагайтеся не порівнювати успіхи вашої дитини з іншими, адже всі вони - унікальні та розвиваються у власному темпі. Нехай діти чують від вас слова підтримки та отримують завдання, які відповідають їх рівню, цілям і потребам.
9. Залучатися до процесу навчання
Залишайтеся причетними до дистанційного навчання вашої дитини, допоможіть їй скласти графік, розібратися з цілями та курсами, налагодити режим дня.
Молодші школярі, крім того, на початку онлайн-навчання потребують значної допомоги від дорослих. Батькам, можливо, буде потрібно допомогти дитині увімкнути пристрій, увійти в додаток, прочитати інструкції, натиснути в потрібному місці, ввести відповіді тощо.
Однак пам'ятайте: чим старшою є дитина, тим більше вона має займатися самостійно. З сьомого-восьмого класу варто підключатися до його занять лише за потреби. Підлітки цілком здатні самостійно опановувати матеріал, здавати тести та організовувати своє навчання. Тож створіть дитині такі умови, в яких вона буде відчувати свою відповідальність за навчання.
При цьому цікавтеся її успіхами, враженнями від онлайн-навчання, попросіть ділитися труднощами, підтримуйте свого школяра.

                                          

                                                  Як запобігти стресу у дітей?

У своїй книзі "Стрес без дистресу" відомий канадський психолог Ганс Сельє говорить, що помірний рівень тривоги (стрес) навіть корисний, тим  що активізує, концентрує, допомагає людині швидше і краще адаптуватися до нових обставин або вимог, що висуває нам життя. Проте коли цей рівень стає дуже – це перетворюється у дистрес, що навпаки, знижує адаптаційні можливості людини і приводить до фрустрацій, психічного виснаження. У кожної людини цей рівень дуже  індивідуальний. І у  дітей ТЕЖ!

Ми всі поспішаємо за чудесами. Пам'ятаєте слова з пісні: "Ми всі поспішаємо за чудесами"? Здається, що ми, звичайні божевільні батьки, поспішаємо якомога раніше викреслити слово "чудо" з життя дитини. В одному дитячому садку навіть кажуть, що дитинство - це до двох років, потім починається робота над майбутнім. І ми поспішаємо віддати свою дитину на всі секції відразу. Правда, як же без англійської, без музики, без спорту? І ми починаємо планомірно розвивати свою дитину, додаючи до шкільної програми курси, секції, студії, клуби. Хочеш гуляти? Обов'язково підемо. Але через 54 хвилини. А зараз у нас творчий розвиток. Ми будемо 18 хвилин читати, 22 хвилини малювати і 14 хвилин слухати музику ...

Звичайно, хочеться, щоб дитина була розвинений не гірше "Юлі, яка від нас на 3 місяці старша, а вже знає 75 англійських слів", або "Петрика, який старший за нас лише на місяць, але вже читає і рахує до 10"!

А маля, як і слід було очікувати, не витримує ритму (бо він у вас ніжний і вразливий, у нього не сталева нервова система), заробляє собі психо-емоційне перенапруження, яке ви намагаєтеся зняти, тягаючи малюка по лікарях в перервах між заняттями в школі, фігурним катанням і англійською. Що ж робити, адже від інтенсивних навчальних програм нікуди не дінешся? Прагнення сучасних мам дати дитині якомога більше знань цілком зрозуміло

А тим часом…

Тим часом перевантажені заняттями діти часто схильні до стресу, і подібне психо-емоційне перенапруження може викликати у дитини дуже серйозні розлади. Наприклад, депресії, страхи, нервові тики, порушення самооцінки, інфантилізм і т.д. Список, на жаль, довгий. Ви повинні бути уважними, якщо бачите різку зміну у поведінці дитини: малюк стає примхливим і некерованим, не хоче йти в школу, здається напруженим або переляканим, замкнутим, скаржиться на болі, які не може діагностувати лікар.

Якщо ці проблеми тривають довгий час, або ж у дитини є якісь з наступних симптомів: неспокійний сон, говоріння або ходіння уві сні, часте моргання,  малюк багато плаче, часто буває в поганому настрої, не вміє грати з іншими дітьми, не вміє концентруватися, почав заїкатися - обов'язково зверніться до психолога.

Особливо уважними до дитини треба бути, коли в родині відбуваються якісь зміни (народження другого-третього малюка, розлучення, переїзд), або зміни відбуваються в житті самої дитини (наприклад, він змінив школу або садок).

Шкільні роки чудові

Потенційно стресовий період, через який проходять всі діти, - це "перший раз у перший клас". Дитячі лікарі навіть помітили, що до кінця першої чверті навчання деякі першокласники худнуть, починають скаржитися на головні болі, стають примхливими. У цей час дитині потрібно допомогти впоратися не тільки з психологічної, але і з фізичним навантаженням - адже йому треба цілий урок сидіти в одній позі. Звичайно, краще звикнути до такого графіку до початку навчального року.

До школи взагалі краще підготуватися заздалегідь. І не тільки навчитися читати і писати. Це потенційно стресовий подія дитина перенесе краще, якщо він буде знати, що і як має відбуватися. Розкажіть, які правила поведінки в школі, як проходять заняття, що можна і чого не можна робити. І не вимагайте від малюка тільки хороших оцінок і відмінної поведінки.

Кращі ліки проти стресу

Високі очікування батьків - один з факторів, які часто викликають стрес. Звичайно, це стосується не тільки школи, але і всіх додаткових занять. У той же час ніхто не допоможе дитині краще, ніж його власні батьки. Саме їх моральна підтримка - це найкращі ліки проти стресу. Будьте уважними до малюка і не забувайте говорити йому про те, як ви його любите, і який він сильний і розумний.

Кілька порад

  • Відпочинок, розваги і розвантаження є важливою людською потребою.
  • Дайте дитині побути "з самим собою".
  • Вчіть її правильно "випускати пару".
  • Рамкування дитини дозволить їй швидше і краще адаптуватися у соціумі.
  • Незадоволення треба висловлювати. Тактовно.
  • "Ні" теж треба ВМІТИ говорити.
  • Діти, яких ми любимо, заслуговують розмови, а не мовчанки.
  • Робіть те, що у ваших силах- решту залишіть іншим.
  • Немає дітей "хороших" і "поганих" - вони "різнобарвні".
  • Безпідставні очікування породжують незадоволення , а воно вбиває любов.
  • Більшість проблем можна розв'язати. Деякі зникають самі.
  • Уникайте слова "мусиш", "можеш"  дає більше шансів бути щасливим.

ЖИТТЯ НЕ Є СПРАВЕДЛИВИМ,

ОДНАК СВОЇМИ ДІЯМИ МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ЙОГО КРАЩИМ!


РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

АБЕТКА ПОРАД БАТЬКАМ

/Files/images/i_1_.jpg

А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.
Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.
В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.
Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.
Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.
Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.
Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп'ютері.
Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп'ютером чи плеєром.
З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.
І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми надворі.
К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.
Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.
М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.
Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.
О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.
П — поважайте думки дитини.
Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.
С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.
Т — творчий потенціал дитини розвивайте.
У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.
Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.
X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.
Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.
Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.
Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.
Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.
Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.
Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю, дотримуйтеся самі цих порад.


        Пам’ятка для батьків: „ Діти в Інтернеті”

                                       ДІТИ В ІНТЕРНЕТІ

Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день вона постала особливо гостро.

Відомо, що підлітки у період заниженої самооцінки шукають підтримки серед своїх друзів, а не у родинному колі. Старші підлітки, бажаючи незалежності, мають потребу ототожнювати себе з певною групою й схильні порівнювати цінності своєї сім’ї та своїхтоваришів.

ЩО РОБЛЯТЬ ПІДЛІТКИ ОН-ЛАЙН

В он-лайні підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями, електронну пошту та грають вон-лайнові ігри.За допомогою пошукових серверів підлітки знаходять інформацію будь-якого змісту та якості в мережі Інтернет. Більшість підлітків реєструються у приватних чатах та спілкуються на будь-які теми, видаючи себе за дорослих. Хлопці в цьому віці надають перевагу всьому, що виходить за межі дозволеного: брутальний гумор, насильство, азартні ігри, еротичні та порно сайти. Дівчатам, які мають занижену самооцінку, подобається розміщувати провокаційні фото, вони схильні на фривольні розмови, видаючи себе за дорослих жінок, в результаті чого стають жертвами сексуальних домагань.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ БЕЗПЕКУ ДІТЕЙ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:

- розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати вашої дитини;

- поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні, довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;

- цікавтесь, які веб-сайти вони відвідують та з ким розмовляють;

- вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows*;

- наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без вашого відома;

- навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;

- контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);

- цікавтесь, чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;

- навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;

- переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет мережу;

- інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;

- розмовляйте зі своєю дитиноюяк з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет -це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації. Та найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а, насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.