Захист України 11 клас

2022-2023 навчальний рік

вчитель Яремчук О.Л.

28.10

 Тема: Поняття про переломи кісток їх ознаки.

Ознайомитись за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=RTrw7bJ5OfE

https://www.youtube.com/watch?v=S09WHP6bRxA

Завдання:

Уміти практично надавати допомогу

21.10
Тема: Накладання шин, іммобілізація.

Ознайомитись з матаріалом за посиланням :https://www.youtube.com/watch?v=gtZtNvE9PjY

Завдання : Вміти практично надавати допомогу при переломах.

14.10
Тема: Правила користування шприц тюбиком.
Ознайомитись з матеріалом за посиланням:https://www.youtube.com/watch?v=q-Idh_b50rU
Завдання:Вміти практично надавати допомогу.

 07.10 

Тема: Санітарна обробка 

Ознайомтесь з матеріалом за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=vS8qw0-KMjg

Спеціальна обробка належить до заходів з ліквідації наслідків радіаційного, хімічного забруднення і проводиться з метою відновлення готовності техніки, транспорту і особового складу до виконання завдань із проведення аварійнорятувальних та інших невідкладних робіт. Спеціальна обробка проводиться під час ліквідації наслідків радіаційного, хімічного забруднення або після їх завершення. 

Спеціальна обробка включає в себе: санітарну обробку особового складу та дезактивацію, дегазацію техніки, обладнання, одягу, взуття, засобів індивідуального захисту. Залежно від обставин, наявності часу та існуючих засобів спеціальної обробки вона може виконуватись у повному обсязі або частково і відповідно поділяється на повну та часткову.

 Часткова спеціальна обробка проводиться з метою знезараження (видалення) радіоактивних, небезпечних хімічних речовин з відкритих ділянок шкіри, зовнішніх поверхонь одягу, взуття, окремих ділянок техніки та обладнання, з якими особовий склад стикається під час роботи. Її здійснюють під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт силами рятувальників за розпорядженням відповідного командира (начальника).

 Повна спеціальна обробка проводиться з метою знезараження (видалення) радіоактивних, небезпечних хімічних речовин для забезпечення можливості експлуатації техніки, обладнання, без засобів індивідуального захисту. Вона 5 включає проведення в повному обсязі дезактивації, дегазації техніки, обладнання, інструментів, засобів індивідуального захисту, одягу, взуття, а також санітарну обробку людей. Обсяг робіт під час повної спеціальної обробки залежить від виду та умов забруднення, а також ступеня захищеності рятувальників. Повну спеціальну обробку проводять, як правило, в районах спеціальної обробки за рішенням відповідного керівника після виходу із зон забруднення, а також після виходу з району проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. 

 СПОСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ 

 Дезактивація

 Дезактивація проводиться з метою видалення радіоактивних речовин із забруднених поверхонь об’єктів. Дезактивація може проводитися двома способами — механічним і фізикохімічним, які один одного доповнюють. Механічний спосіб полягає в механічному видаленні радіоактивного пилу щіткою, віником, за допомогою пилососа або витрушуванням і вибиванням, обтиранням клоччям, ганчір’ям, змиванням водою, зняттям і видаленням верхнього забрудненого шару, фільтруванням, газоповітряним струменем. Механічний спосіб найбільш простий, доступний і, як правило, використовується для дезактивації техніки, автотранспорту, одягу, засобів індивідуального захисту в найкоротший термін після виходу із забрудненої території. Однак унаслідок тісного контакту радіоактивних речовин з поверхнею багатьох матеріалів і, як наслідок, глибокого проникнення радіоактивних речовин всередину поверхні, механічний спосіб дезактивації може не дати необхідного ефекту. Тому разом з ним використовують фізико-хімічний спосіб, який передбачає використання розчинів поверхнево-активних та спеціальних хімічних речовин, які значно підвищують ефективність видалення (змивання) радіоактивного пилу з поверхонь. 

 Дегазація 

Дегазацію проводять з метою знезараження небезпечних хімічних речовин або їх видалення з поверхонь забруднених об’єктів. Дегазація може проводитися хімічним, фізико-хімічним і фізичним способами. Хімічний спосіб базується на взаємодії хімічних речовин з небезпечними хімічними речовинами, внаслідок чого створюються нетоксичні речовини. Зважаючи на хімічну природу дегазуючих речовин і здатність їх взаємодіяти з 6 небезпечними хімічними речовинами, всі дегазуючі речовини поділяють на дві групи: окислювальної і хлоруючої дії; лужного (основного) характеру, (гідролітичної дії). Цей спосіб дегазації здійснюється протиранням забрудненої поверхні дегазаційними розчинами або обробкою водними кашками (гіпохлорит кальцію, хлорне вапно). У разі відсутності штатних дегазаційних речовин можна використовувати промислові відходи, які містять у собі речовини лужної та окислювальнохлоруючої дії. Відходи, які містять речовини лужного характеру, утворюються під час: очищення нафтопродуктів; оброблення вовни, льону, бавовни, віскози; миття склянок з-під пива, вина і безалкогольних напоїв; обезжирення металевих поверхонь; переробки целюлози і на інших підприємствах хімічної промисловості. Лужність відходів можна встановити за допомогою лакмусового паперу (синіє) або в результаті лабораторного аналізу. Відходи, які мають у своєму складі речовини окислювальної та окислювально-хлоруючої дії, створюються під час: відбілювання бавовняних і штапельних тканин; відбілювання целюлози; виробництва хлору, азотно-тукових добрив. Лакмусовий папір у них червоніє. Фізико-хімічний спосіб дегазації заснований на змиванні НХР із забрудненої поверхні за допомогою мийних речовин або органічних розчинників. Для цього використовуються пральні порошки або інші мийні засоби у вигляді водного розчину (влітку) або розчину в аміачній воді (взимку) та бензин, гас, дизельне пальне, дихлоретан, спирт як органічні розчинники. Під час такого способу дегазації НХР не знешкоджуються, а розчиняються і видаляються із забрудненої поверхні разом з розчинником. Фізичний спосіб дегазації заснований на випаровуванні НХР із забрудненої поверхні та частковому розкладанню таких речовин під дією високотемпературного газового потоку. Цей спосіб дегазації проводиться за допомогою теплових машин.

  Санітарна обробка 

Санітарну обробку проводять з метою знезараження та видалення із шкіри людини радіоактивних, небезпечних хімічних речовин. Залежно від обставин, наявності часу і необхідних засобів санітарна обробка може проводитися частково або повністю.

 Часткова санітарна обробка людей проводиться негайно у разі зараження небезпечними хімічними речовинами або відразу після виходу із забрудненої  зони у разі зараження радіоактивними речовинами. Часткова санітарна обробка виконується самостійно або при взаємодопомозі. Часткова санітарна обробка, як правило, завершується повною санітарною обробкою, що включає миття усього тіла мочалкою з милом (замість мила можна використовувати мийні засоби) під душем. У разі зараження НХР і РР необхідно промити очі, ніс, ротову порожнину 0,5 % розчином соди. Під час повної санітарної обробки обов'язково проводять знезараження одягу і взуття або їх заміну.

 Повну спеціальну обробку можна проводити як у стаціонарних умовах, так і у визначених районах спеціальної обробки. Організація санітарної обробки має бути така, щоб не було потоків людей, які б зустрічалися чи перетиналися, і забезпечувалося їх послідовне проходження через пункт санітарної обробки з початку обробки до її закінчення. 5. ОРГАНІЗАЦІЯ, ПРОВЕДЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ 

 Організація, проведення часткової спеціальної обробки Часткова спеціальна обробка обладнання, техніки і транспорту проводиться з метою знезараження або зниження ступеня її забруднення. Вона може проводитися безпосередньо в зоні забруднення або одразу після виходу із забрудненого району на межі «брудної» і «чистої» зон. Для її проведення насамперед використовують підручні засоби, а також відповідні розчини та дегазаційні комплекти і прилади. Під час часткової спеціальної обробки насамперед обробляються ті частини і поверхні обладнання, техніки та транспорту, з якими необхідний контакт під час виконання роботи (поставленої задачі). Часткова санітарна обробка проводиться особовим складом рятувальників у всіх випадках, коли встановлено факт радіоактивного або хімічного забруднення. Цю обробку можна проводити багаторазово, без зупинки виконання завдання за розпорядженням відповідного командира (начальника). У разі забруднення радіоактивними речовинами часткова санітарна обробка полягає у механічному видаленні радіоактивних речовин з відкритих частин тіла, зі слизових оболонок очей, носа, ротової порожнини, одягу, спорядження та одягнутих засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після забруднення безпосередньо у зоні радіаційного забруднення і повторюється після виходу із зони забруднення. Метою санітарної обробки (дезактивації) шкіри людини є пониження дозових навантажень на шкіру та внутрішні органи людини. Внаслідок великої швидкості проникнення радіонуклідів всередину шкіри людини і, як наслідок, в інші органи та тканини людини, ефективність дезактивації шкірних покровів вельми обмежена і залежить від ряду нижчевказаних факторів: характеру радіоактивного забруднення; 8 стану шкіри людини; температури дезактивуючого розчину; терміну дезактивації. Під час проведення часткової санітарної обробки у зоні радіоактивного забруднення протигази не знімають. Спочатку необхідно протерти, обмести або обтрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження і взуття, а потім видалити радіоактивні речовини з відкритих частин рук і шиї. Коли особовий склад опинився у зараженій зоні без засобів захисту, після часткової санітарної обробки необхідно його одягнути. Під час проведення часткової санітарної обробки на незараженій місцевості дотримуються такої послідовності: знімають засоби захисту шкіри і обтрушують їх чи протирають ганчіркою, змоченою водою (дезактивуючим розчином); не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний пил з одягу. Коли є можливість, верхній одяг знімають і витрушують; обмивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску протигаза; знімають протигаз і старанно миють водою обличчя; прополіскують рот і горло. Часткова санітарна обробка: а – дезактивація одягу (змітання, вибивання, витрушування), взуття (обмивання, обтирання, обмітання), засоби індивідуального захисту (витрушування, протирання вологими тампонами); б – обробка відкритих частин тіла (обтирання вологими тампонами або рушником, змивання водою, прополіскування рота і горла). Якщо не вистачає води, відкриті частини тіла і маску протигаза протирають вологою ганчіркою. Заражений одяг має бути змінено у максимально короткий термін. У разі зараження краплиннорідкими НХР необхідно, не знімаючи протигаза, негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням дегазуючих розчинів, при цьому краплі потрібно зняти впродовж 5 хвилин після потрапляння.

 

16.03

Тема: Особиста гігієна в умовах радіаційного,хімічного та бактеріологічного забруднення.

Дотримання правил радіаційної безпеки та особистої гігієни

Для попередження чи зменшення впливу на організм радіоактивних речовин необхідно:

— максимально обмежити перебування на відкритій території, при виході з приміщення використовувати підручні засоби індивідуального захисту (респіратор, пов'язка, плащ, гумові чоботи);

— під час перебування на відкритій території не роздягатися, не сідати на землю, не курити;

— перед тим, як увійти в приміщення, взуття помити водою або витерти вологою ганчіркою, одяг почистити вологою щіткою;

— суворо дотримуватись правил особистої гігієни;

— в усіх приміщеннях, підготовлених для перебування людей, щоденно проводити вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів;

— приймати їжу тільки у закритих приміщеннях, ретельно мити руки з милом перед вживанням їжі і полоскати рот 0,5 % розчином питної соди;

— воду вживати тільки з перевірених джерел, а продукти харчування — придбані через торговельну мережу;

— сільськогосподарські продукти індивідуальних господарств, особливо молоко, зелень, овочі та фрукти, вживати в їжу тільки за рекомендацією органів охорони здоров'я;

— не купатися у відкритих водоймах до перевірки їх щодо ступеня радіоактивного забруднення;

— не збирати у лісі ягоди, гриби і квіти. Дотримання цих рекомендацій допоможе уникнути захворювання променевою хворобою.

Контроль за грошима, забрудненими радіоактивними речовинами, які потрапляють у банківські установи

Для контролю необхідно:

1. Щоденно організовувати виміри рівня радіоактивного випромінювання грошей, які потрапляють у розрахунково-касові центри.

2. Кожна операція щодо вимірювання фіксується у спеціальному журналі, до якого заносяться відомості про виявлення радіоактивно забруднених грошей.

3. У разі виявлення радіоактивно забруднених грошей складається акт, де зазначається кількість, номінали купюр, їх сума і потужність випромінювання. Після оформлення акта вказується номінал, кількість і номер банкнот, сума за номіналами і загальна сума та рівень радіації. Контроль проводиться в приміщенні, куди надходять гроші.

Вимірювання радіації проводиться на відстані 1—4 см від грошей.

Якщо гроші є у мішках, то вимірювання здійснюється на відстані 10—20 см від них. Забруднені гроші загортають у щільний матеріал і ховають у металевому сейфі. У сейфі їх обкладають свинцевими пластинами.

4. Про факт знаходження радіоактивних грошей банк повідомляє місцевий штаб ЦО й обласне управління НБУ (не пізніше одного дня). Отримавши стверджувальну відповідь, гроші ліквідовуються в установленому порядку, тобто складається акт на ліквідування.

5. Банки зобов'язані кожного дня слідкувати за рівнем радіоактивного випромінювання грошових знаків, з відповідним записом у спеціальному журналі радіаційного контролю.

В Україні функціонує близько двох тисяч хімічно небезпечних об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності близько 300 тисяч тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі — майже 10 тисяч тонн хлору та близько 180 тисяч тонн аміаку.

Техногенні небезпеки хімічного походження

На підприємствах хімічної, нафтопереробної, харчової промисловості можливе виникнення аварійних ситуацій з викидом СДОР. Причинами таких ситуацій може бути порушення правил експлуатації, вимог правил безпеки. В Україні є 877 хімічно небезпечних об'єктів, з них 39 розташовані на території Львівської області. Нарощення хімічного виробництва призвело до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено більше 4 млрд. тонн, при середньорічному утворенні 103 млн. тонн.

Проблема безпеки населення в зонах можливого хімічного зараження посідає важливе місце у переліку завдань щодо захисту людей у надзвичайних ситуаціях.

Аварії на хімічно небезпечних об'єктах мають свої особливості, до яких, зокрема, належать:

1. Неможливість прогнозування аварії у часі.

2. Велика ймовірність важких наслідків для життя і здоров'я людини.

3. Складнощі щодо завчасного вжиття ефективних захисних заходів.

4. Не передбачуваність економічних і екологічних наслідків тощо.

У надзвичайних ситуаціях з потенційно небезпечними хімічними речовинами важливе значення має розуміння властивостей СДОР. Найрозповсюдженішими і дуже небезпечними речовинами, що використовуються у промисловості та побуті, є аміак і хлор.

Аміак — за звичайних умов — це газ, легший за повітря, який легко зріджується під тиском, а при випаровуванні поглинає тепло — сильно охолоджується. Ця властивість використовується у промислових та побутових холодильниках на м'ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. Окрім того, він є сировиною багатьох хімічних виробництв. Аміак зберігається і транспортується у зрідженому стані. Як рідина він легший за воду, має меншу густину і при виході на повітря утворює слабкий дим. Вогненебезпечний, створює вибухові суміші з повітрям, отруйний. Особливо небезпечний для очей. При малих концентраціях діє збуджуючи, при великих — людина непритомніє. Окрім того, він викликає задуху, сильний кашель. Найкращі методи захисту — ізолюючий протигаз, респіратор РПГ-67КД, захисний костюм типу Л-1, гумові чоботи, рукавички.

Оскільки аміак легший за повітря, то він буде здійматися вгору, тому безпечніше від аміачної хмари ховатися у низинах, підвалах, тунелях.

Хлор — отруйний, негорючий жовто-зелений газ, зі специфічним запахом хлорки, отрутніший за аміак у 20 разів. Хлор — газоподібний, він трохи важчий за повітря, легко зріджується під тиском. Тому зберігають його і транспортують у сталевих балонах або цистернах. У рідкому стані він важчий за воду. При випаровуванні утворює білий туман. Розчиняється у воді, але гірше, ніж аміак.

Хлор — широко розповсюджений промисловий продукт, використовується для знезараження питної води, відбілювання тканин, а також як сировина на багатьох хімічних підприємствах. У зв'язку з таким способом його застосування трапляється чимало випадків отруєння. Так, наприклад, у Брукліні (район Нью-Йорка), коли хлор з віддаленого магнієвого заводу накопичувався у станцію підземки, від нього постраждало понад тисячу осіб. Це свідчить про те, що хлор має здатність пересуватися низинами на значні відстані. При концентрації хлору у повітрі понад 0,2 мг/л може настати миттєва смерть. У разі потрапляння його на шкіру виникають опіки.

Як запобігти ураженню хлором? Найкраще використовувати ізолюючий протигаз, кисневий ізолюючий прилад, спеціальний захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці. За відсутності індивідуальних засобів у нагоді може стати одяг з цупкої тканини, протигаз з активованим вугіллям. А якщо і цього немає, то потрібно вдихати повітря через хустинку, змочену розчином соди чи антихлору (розчин фітофіксину з содою). Можна також змочити тканину сечею, яка частково знешкоджує хлор, або простою водою. Треба пам'ятати, що хлор накопичується у низинах, тому необхідно підніматися догори. Через незнання цього правила солдати під час хлорної газової атаки у Першу світову війну ховалися у підвалах, землянках та окопах, що значно збільшило кількість жертв та ефективність хімічної зброї.

При отруєнні хлором рекомендується вдихати пари спирту та ефіру, але перед цим постраждалим необхідно забезпечити свіже повітря. Якщо дихання відсутнє, потрібно зробити штучне дихання.

Ступінь хімічної небезпеки населення при аваріях з виходом СДОР залежить від масштабу аварії, властивостей СДОР, стану атмосфери, рельєфу місцевості тощо. У системі цивільної оборони розроблена "Методика прогнозування масштабів зараження СДОР при аваріях". Вона дозволяє розраховувати можливі площі хімічного зараження та визначати втрати людей. Унаслідок аварій на об'єктах, які виробляють СДОР, обслуговуючий персонал і населення, яке мешкає поблизу об'єкта, ризикують отримати тяжкі ураження.

Вагоме значення має своєчасне та якісне проведення розвідки осередку ураження. Цю роботу провадять підрозділи хімічної розвідки Збройних сил, ЦО тощо. Вони визначають місце аварії та вид СДОР, ступінь зараження місцевості, шляхи безпечного виходу з неї, беруть проби ґрунту, води і відправляють їх у лабораторію. На початку виникнення і проникнення СДОР в атмосферу або на місцевості негайно повідомляють працівників і службовців об'єктів і населення, яке мешкає поблизу зони, про небезпеку. Люди, які перебувають у будинках, зачиняють вікна, проводять повну герметизацію житла, вимикають нагрівальні прилади, газ. Евакуація населення з районів можливого зараження СДОР проводиться до підходу зараженої хмари. На об'єкті, де сталась аварія, в першу чергу, здійснюється робота з припинення викиду СДОР. Ураженим надається медична допомога. Краплини СДОР на одязі знешкоджують за допомогою індивідуального протихімічного пакета ІПП-8. Під час роботи в осередках ураження СДОР треба дотримуватись правил безпеки. Усі люди повинні мати протигази, індивідуальні засоби захисту шкіри, вміти користуватись індивідуальними протихімічними пакетами ІПП-8, а також індивідуальними аптечками АІ-2, вміти надавати першу медичну допомогу.

Як правило, надзвичайні ситуації техногенного походження виникають у результаті діяльності людини, а також через недостатню надійність техніки.

Загалом чинниками виникнення небезпек техногенного походження в Україні є:

— високий ступінь концентрації промисловості (Донецька, Запорізька, Дніпропетровська та інші області);

— наявність потенційно небезпечних об'єктів, перш за все, об'єктів атомної енергетики і хімічно небезпечних підприємств;

— наявність мережі потужних транспортних магістралей, якими транзитом везуть у великій кількості екологічно небезпечні вантажі, а також нафто-, газо-, аміакопроводи, які проходять густонаселеними районами країни (Львівська, Закарпатська області, магістральний аміакопровід Тольятті — Одеса виробничого об'єднання "Трансаміак");

— зростання техногенних та техногенно-екологічних аварій, катастроф та інших небезпечних ситуацій.

 Принципи гарантування техногенно-екологічної безпеки

Зважаючи на міжнародну і вітчизняну практику, можна запропонувати такі принципи забезпечення безпеки:

1. Принцип безумовного примату безпеки як найважливішого елемента якості життя і соціального прогресу.Оскільки все більше людей останнім часом не зважає на систему соціальних цінностей, яка передбачає незаперечний пріоритет збереження здоров'я людини вад будь-якими іншими елементами якості життя, виникає проблема гарантії цього пріоритету, його конституювання цивілізованими державами. Проблема екологічної безпеки стає центральним завданням соціальних реформ, найважливішою метою економіки, центральною політичною ідеєю. Якщо безпека — найважливіша характеристика якості життя, вона може виступати як індикатор стану економічної системи і є одним з критеріїв успішності економічної реформи, в основі якої лежить концепція суспільства нового типу, орієнтованого на екологічну безпеку.

2. Принцип прийнятого ризику, покликаний визначити нижню допустиму межу безпеки і верхню межу ризику на основі міжгалузевих і внутрішньогалузевих порівнянь. Наприклад, на базі вказаного принципу пропонується, щоб ризик нової технології був, принаймні, у 10 разів меншим, ніж існуючий.

3. Принцип мінімального ризику (небезпеки) — будь-які витрати на захист людини виправдані: впроваджуються всі технічні доступні заходи захисту, які практично здійснені; рівень небезпеки встановлюється настільки низьким, наскільки це реально можливо. Цей принцип найбільшою мірою відповідає пріоритету безпеки серед інших життєвих благ. Проте, його здійснення може потребувати таких витрат, які будуть завеликими для підприємств і навіть держави. Більше того, цілком вірогідно, що максимальна безпека виявиться недостатньою ще і за технічними причинами: відомо, що стан технологій і реальні технічні рішення не завжди спроможні забезпечити "нульовий ризик".

4. Принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки. Він застосовувався, коли йшлося про оборону та існувала потреба у створенні системи завчасного виявлення нападу стратегічних сил противника. Метод послідовного наближення до абсолютної безпеки може бути реалізований, наприклад, щодо енергетики у вигляді такої схеми. Перший етап: на рівні галузі здійснюється аналіз технічних варіантів досягнення безпеки для різних видів одних і тих же конструкцій технологічного обладнання і його захисту. Причому, чим вище піднімається нормативний рівень безпеки, тим дорожча енергія, одержана на АЕС, а, відповідно, економічнішим є її виробництво за допомогою альтернативних технологій. Уже після цього на народногосподарському рівні аналізують технологічні варіанти енергозбереження, які дозволяють скоротити до мінімуму введення додаткових енергетичних потужностей, у тому числі АЕС. Наступний крок — дослідження варіантів концентрації і розміщення потужностей, які вводяться, забезпечуючи мінімум ризику масштабних аварій. На більш високому — ієрархічному рівні — може провадитись пошук таких структур економіки, які вимагають мінімального розвитку енергетики. Зрештою, якщо з'ясується, що існуюча економічна система суперечить вимогам безпеки, виникає потреба в її реформуванні.

5. Принцип неспіврозмірності економічного і соціального ефектів і безумовний пріоритет останнього.

Надзвичайні ситуації не тільки призводять до економічних втрат, але і спричиняють людські жертви, завдають шкоди здоров'ю людини. Оцінити величину соціальних втрат важко, тому що наслідки надзвичайних ситуацій мають, як правило, довготривалий характер. Ще важче привести соціальні втрати до загального знаменника з економічними втратами. Загальне прогнозування втрат на підвищення безпеки не може бути окреслене досить коректно. Тому функціонування економічної системи повинно підпорядковуватись безумовному пріоритету соціального ефекту над економічним, здоров'я і виживання нації — над доходами і прибутками.

Отже, час від часу виникають різні небезпечні ситуації як техногенного, так і природного походження, які відносять до чинників, що дестабілізують внутрішню безпеку нашої держави. І найголовнішим у зниженні цього дестабілізуючого впливу є захист населення від їх згубних наслідків.

30.09

          Тема:Організація і провудення рятувальних  та інших невідкладних робіт на промислових обєктах в осередках ураження.

Опрацюйте наведений нижче матеріал та виконайте завдання !

Рятувальні та інші невідкладні аварійно- відновлювальні роботи (іл. 38.1) спрямовуються на пошук, рятування і захист людей (включаючи надання їм невідкладної медичної допомоги), а також на захист матеріальних і культурних цінностей та довкілля під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

До виконання рятувальних робіт залучаються працівники, які мають спеціальну підготовку, засоби індивідуального захисту та відповідне оснащення.

Рятувальні та інші невідкладні аварійно- відновлювальні роботи проводять з метою порятунку людей і надання допомоги потерпілим, для локалізації авари й усунення пошкоджень, що ускладнюють проведення рятувальних робіт, а також для створення відповідних умов проведення відбудовних робіт.

Організація та виконання рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження і зонах стихійного лиха є одним із головних завдань цивільного захисту.

Рятувальні роботи включають:

а)  припинення або максимальне обмеження дії фактора ураження;

б)  розвідку осередків ураження;

в)  відновлення шляхів сполучення;

г)  знайдення потерпілих і діставання їх з-під завалів, а також з ушкоджених, загазованих та палаючих будинків і споруд;

ґ) надання постраждалим першої допомоги і евакуацію їх у лікувальні заклади;

Іл. 38.1. Проведення аварійно-відновлювальних робіт

д) виведення (вивезення) населення із зон, небезпечних для проживання, — затоплення, хімічного і небезпечного радіоактивного зараження тощо;

е) за необхідності — проведення санітарної обробки людей, знезараження техніки, засобів захисту і одягу, продовольства, води і фуражу, території, споруд, транспортних засобів;

є) забезпечення людей водою, харчуванням, захистом від несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Для ведення рятувальних та інших невідкладних аварійно-відновлювальних робіт залучаються воєнізовані спеціалізовані формування цивільного захисту та невоєнізовані аварійно-рятувальні загони об’єктів господарського комплексу.

В окремих випадках, крім названих формувань, можуть залучати військові частини. Головне їх завдання — порятунок людей і матеріальних цінностей. Характер і порядок дій формувань при цьому залежить від виду стихійного лиха, аварії чи катастрофи, обставин, що склалися, кількості й рівня підготовки задіяних сил, пори року і доби, кліматичних умов тощо. Зазначені сили забезпечують засобами захисту.

Під час ліквідації наслідків виробничих аварій застосовують інженерну та спеціальну техніку: крани, бульдозери, екскаватори, компресорні станції, самоскиди, важкі тягачі з тросами для розтягування і розведення великих залізобетонних конструкцій, вертольоти великої вантажопідйомності та металорізальні установки. Використовують також засоби малої механізації: домкрати, лебідки, мотопили, газорізи, електронасоси та інше.

Створюється угрупування сил у складі розвідувальних підрозділів, загонів забезпечення руху, 2-3 ешелонів і резерву. Успіх дії залежить від рівня розвідки і врахування конкретних умов, обставин. У районах стихійного лиха розвідка має встановити межі осередку лиха і напрямок його поширення; об’єкти й населені пункти, яким загрожує небезпека; місця скупчення людей; шляхи підходу техніки до місць робіт; стан пошкоджених будівель і споруд, а також наявність у них потерпілих; місця аварій на комунально-енергетичних мережах; обсяг рятувальних і невідкладних аварійно-відновних робіт.

Рятувальні та невідкладні аварійно-відновлювальні роботи, залежно від масштабів лиха і обставин, що склалися, виконують по-різному.

Припинення поширення отруйної речовини в навколишньому середовищі (локалізація зони хімічного зараження) досягається таким чином:

♦ зменшенням швидкості випаровування за рахунок ізоляції шару небезпечної хімічної речовини повітряно-механічною піною, а також зв’язуванням матеріалами (пісок, грунт тощо) з наступним видаленням;

♦ зменшенням концентрації хімічної речовини за допомогою водяних завіс із розпилених струменів, які встановлюють на шляху поширення хмари ОР (іл. 38.2, 38.3).

У районі осередку аварії на радіаційно та хімічно небезпечному об’єкті дія аварійно-рятувальних формувань має бути спрямована на надання постраждалим тільки най- необхіднішої допомоги (іл. 38.4). Після цього їх потрібно швидко евакуювати за межі зараженої території (іл. 38.5).

Після землетрусів найперше витягують потерпілих з-під завалів, напівзруйнованих і палаючих будинків, яким за необхідності надають першу медичну допомогу (іл. 38.6, 38.7).

Іл. 38.2. Ліквідація аварії з викидом СДОР

Іл. 38.3. Установлення водяної завіси тонко розпиленими струменями води

Іл. 38.4. Допомога постраждалому при хімічному ураженні

Іл. 38.5. Евакуація з вогнища СДОР

Іл. 38.6. Аварійно-відновлювальні роботи після землетрусу

У завалах влаштовують також проїзди, локалізують і усувають аварії на інженерних мережах, які загрожують життю людей або заважають виконувати рятівні роботи. Завалюють конструкції приміщень і споруд, що перебувають в аварійному стані, або укріплюють їх, організовують водопостачання та обладнують пункт збору потерпілих та медичні пункти.

Під час повені для виконання рятувальних робіт залучають загони, а також відомчі спеціалізовані команди й підрозділи, які оснащені плавзасобами, санітарні пости і дружини.

Рятувальні роботи під час повені спрямовані на пошуки людей на затоплених територіях, посадку їх у плавзасоби або гелікоптери та евакуацію в безпечні місця. Групи розвідки мають переміщуватись на швидких плавзасобах і гелікоптерах, визначати місця скупчення людей на затоплених територіях, їхній стан. Для зняття людей з напівзатоплених будинків, споруд, дерев або рятування їх із води всі плавзасоби оснащують необхідним обладнанням і пристроями, рятувальними засобами.

Першу медичну допомогу надають рятувальні підрозділи або санітарні дружини безпосередньо в зоні затоплення.

Боротьбу з повенями в період льодоходу проводять шляхом ліквідації заторів, що утворюються на річках. Особовий склад формувань має бути навченим правилам поведінки на воді, заходам рятування людей і користування рятувальними засобами.

Основним засобом попередження селів є закріплення і стимулювання розвитку ґрунтового і рослинного покриву на гірських схилах, і особливо в місцях зародження селів, а також зменшення надходження поверхневих вод, спуск талої води, перекачка води за допомогою насосів, а також правильне розміщення на схилах гір різних інженерних гідротехнічних споруд. В Україні діє спеціальна протисельова служба оповіщення, яка на початку утворення селю повинна сповістити про небезпеку населення і формування цивільного захисту.

При появі зсуву рятувальні й аварійно-технічні групи рятують людей і евакуюють їх у безпечні райони, влаштовують проїзди, очищають оглядові колодязі й камери на комунально-енергетичних мережах, відновлюють шляхи сполучення, дорожні й гідротехнічні споруди. Після зупинки зсуву формування шляхового будівництва і мостобудівні організації відновлюють дороги, мости, лінії та засоби зв’язку, будують водовідвідні канави, прибирають із доріг і вулиць завали. Під час виконання робіт з ліквідації зсуву необхідно суворо дотримувати заходів безпеки. Небезпечні дільниці необхідно огороджувати спеціальними знаками.

Іл. 38.7. Надання першої допомоги пораненому

Для боротьби зі сніговими заметами й обледенінням залучають формування загального призначення, а також працездатне населення району, а за необхідності й сусідніх районів. Для виконання визначених робіт необхідно широко використовувати інженерну техніку формувань, а також снігоочищувальну техніку об’єктів. Снігоочищувальні й снігозбиральні машини обладнують приладами звукового та світлового попередження. На шляхах лід сколюють або посипають піском, гравієм, особливо на поворотах та ділянках з поганою видимістю.

Боротьбу із сніговими лавинами організовують протилавинні служби. У місцях накопичення снігу ставлять щити й огорожі, завдяки чому сніг накопичується в безпечних місцях, а на шляхах можливого спуску лавин споруджують відбійні дамби, лавинорізи. У місцях постійної загрози сходження снігових лавин організують лавинні станції, які ведуть спостереження і попереджають людей про небезпеку.

Після урагану формування спільно з усім працездатним населенням виносять (виводять) потерпілих із завалених захисних та інших споруд і надають їм першу медичну допомогу, відновлюють ушкоджені приміщення, лінії електропередач, зв’язку, газо- і водопроводу, ремонтують техніку та виконують інші аварійно-відновлювальні роботи.

У разі великих аварій і катастроф організація робіт з ліквідації наслідків проводиться з урахуванням обставин, що склалися, ступеня зруйнованості й ушкодження приміщень і споруд, технологічного обладнання, агрегатів, характеру аварії на комунально- енергетичних лініях, особливостей забудови та інших умов.

Рятувальні й невідкладні аварійно-відновлювальні роботи організують у мінімально короткі терміни і проводять безупинно вдень і вночі за будь-якої погоди до повного їх завершення.

Винесення вражених людей за межі небезпечної зони здійснюють різноманітними способами: на руках, плащах, брезенті, плівці, ковдрі, волоком тощо (іл. 38.8). Постраждалі зосереджуються в безпечних районах, де їм надають першу медичну допомогу. Для цього будь-яка особа, що потрапила до зони враження, а особливо рятувальник, має вміти надавати першу медичну допомогу, використовуючи підручні засоби.

Під час проведення рятувальних робіт потрібно дотримувати таких заходів безпеки:

♦   пересування людей і автомобілів дозволяти тільки визначеними та розвіданими шляхами;

♦   забороняти проведення робіт біля конструкцій, яким загрожує падіння; проводити роботи на електромережах, електроустановках можна тільки після їх відключення й заземлення;

♦   освітлювати ділянки роботи вночі та за несприятливої погоди.

Слід суворо дотримувати заходів пожежної безпеки. Не можна застосовувати воду для гасіння палаючого електроустаткування, яке перебуває під напругою, резервуарів з бензином, гасом та іншими горючими рідинами. Для їх гасіння використовуються вогнегасники. Роботи в задимлених, загазованих приміщеннях і завалах проводяться групами по 2-3 особи в індивідуальних засобах захисту.

Іл. 38.8. Евакуація з важкодоступного місця

Іл. 38.9. Дії пожежників

Під час виконання робіт на висоті (іл. 38.9), у напівзруйнованих будівлях і завалах необхідно застосовувати страхувальні засоби (рятувальні мотузки, карабіни). Для зменшення небезпеки такі ділянки слід загородити і позначити спеціальними знаками.

Важливе значення приділяється обмеженій тривалості роботи в небезпечних зонах радіоактивного та хімічного зараження. Для здійснення індивідуального дозиметричного контролю особовому складу перед введенням його на заражену місцевість видають індивідуальні дозиметри. Після закінчення роботи в спеціальному журналі реєструють дозу опромінення, яку отримала кожна особа. Для визначення тривалості роботи особового складу на зараженій місцевості проводиться груповий дозиметричний контроль.

Терміни роботи людей на радіоактивно зараженій місцевості встановлюють відповідно до чинних безпечних норм дози опромінення. Необхідно також передбачити прийом особовим складом радіозахисного засобу (цистаміну), який міститься в аптечці індивідуальній (АІ-2), перед тим як увійти в зону з підвищеним рівнем радіації. Після закінчення роботи особовий склад аварійно-рятувальних загонів обов’язково підлягає повній санітарній обробці.

Особиста гігієна в умовах радіаційного, хімічного і біологічного зараження.

В умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження потрібно суворо дотримувати заходів радіаційної безпеки та особистої гігієни.

Головну небезпеку для людей на території, забрудненій радіоактивними речовинами, становить внутрішнє опромінювання внаслідок потрапляння радіоактивних речовин усередину організму з повітрям, що вдихається, та під час споживання продуктів харчування й води.

Доцільно заздалегідь (ще до випадання радіоактивних речовин) ущільнити вікна вашого будинку, вхідні двері обладнати м’якими шторами; заклеїти димоходи, вентиляційні віддушини (отвори, люки); згорнути килимові доріжки й килими; м’які меблі накрити чохлами, столи — поліетиленовою плівкою або клейонкою; перед вхідними дверима поставити ємність з водою, а поруч розстелити килимок.

Для запобігання або послаблення дії на організм радіоактивних речовин, які можуть викликати різні прояви радіаційного ураження, потрібно максимально обмежити перебування на відкритій території, при виході з приміщення використовувати засоби індивідуального захисту (респіратори Р-2, «Пелюстка», ватно-марлеві пов’язки, плащі з капюшоном, гумові чоботи, рукавиці, а за наявності — і спеціальний захисний одяг); за необхідності перебування в зоні радіоактивного зараження слід періодично проводите часткову санітарну обробку, тобто промивати чистою водою відкриті ділянки тіла, слизові оболонки очей, носа і рота, а також видаляти радіоактивний пил з одягу, взуття, засобів індивідуального захисту; під час перебування на відкритій території не можна роздягатись, сідати на землю, курити; перед тим, як зайти в приміщення, необхідно вимити взуття водою або витерти його мокрою ганчіркою, верхній одяг витрусити і почистити вологою щіткою.

Особливо важливо слід дотримувати правил колективної та особистої гігієни. Потрібно ретельно мити руки з милом перед уживанням їжі; регулярно (не рідше одного разу на добу) приймати душ, менше користуватися косметичними засобами (помада, крем, пудра); у всіх приміщеннях, які призначені для перебування людей, щодня робити вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів; необхідно стежити, щоб у квартирі не було протягів; уживати їжу тільки в закритих приміщеннях; використовувати воду лише з перевірених джерел; сільськогосподарські продукти з індивідуальних господарств, особливо молоко, овочі та фрукти, споживати тільки за рекомендаціями органів охорони здоров’я.

Небезпечно купатись у відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіоактивного забруднення; збирати в лісі ягоди, гриби, квіти.

Засоби індивідуального захисту можна не використовувати під час перебування в житлових і адміністративних будинках, у тиху безвітряну погоду і після дощу.

Складною проблемою під час дій у зоні радіоактивного зараження є організація харчування людей. У разі гострої необхідності готувати їжу на відкритій місцевості дозволяється за рівня радіації до 1 Р/год. При рівнях до 5 Р/год розгортати кухні можна тільки в наметах. Ділянку навколо них доцільно дезактивувати або зволожувати в радіусі 20-100 м.

На території з вищим радіоактивним фоном готувати та споживати їжу потрібно тільки в закритих герметичних і дезактивованих приміщеннях або в захисних спорудах. Продукти і воду доставляють сюди в герметичному посуді (упаковці) або використовують ті, що зберігалися в захищених місцях (у підвалах, сховищах) у скляній тарі, поліетиленових пакетах або в холодильниках. Споживання їжі на відкритій місцевості й у відритих спорудах дозволяється за рівня радіації до 5 Р/год.

Перевезення людей можна здійснювати тільки після спеціальної обробки транспорту і його радіометричного контролю.

Щоб попередити важкі наслідки опромінення і послабити прояви променевої хвороби в усіх випадках перебування на зараженій місцевості, необхідно здійснювати медичну профілактику вражень іонізуючим випромінюванням, використовуючи медикаменти з АІ-2.

Іл. 38.10. Протичумні костюми

Особи, що перебували в зоні радіаційного й хімічного зараження, перед виходом з неї зобов’язані пройти повну санітарну обробку, яка полягає в митті під душем зі зміною одягу.

В осередку бактеріологічного зараження і появи особливо небезпечних інфекцій вводиться стан суворого протиепідемічного режиму. Перебуваючи там, рятувальники використовують протичумні костюми (іл. 38.10), які знімають при виході із зараженої зони перед проведенням повної санітарної обробки.

Крім того, усі, хто перебував у зараженій зоні, мають прийняти відповідну дозу антибіотиків для екстреної неспецифічної профілактики.

Напишіть на вашу думку дана ситуація з

 поширенням захворюваності на КОРОНАВІРУС

 являється надзвичайною?, якщо так то чом

20.01
Тема:Основи рятувальних та інших невідкладних робіт.Характерні види рятувальних робіт.

Опрацюйте наведений нижче матеріал та виконайте завдання !

Управління під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій полягає у керівництві силами цивільного захисту (оперативно-рятувальна служба цивільного захисту, аварійно-рятувальні служби, формування цивільного захисту, спеціалізовані служби, пожежно-рятувальні підрозділи (частини), добровільні формування цивільного захисту) при проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт (АРІНР).

АРІНР – роботи, спрямовані на пошук, рятування і захист населення, уникнення руйнувань і матеріальних збитків, локалізацію зони впливу небезпечних чинників, ліквідацію чинників, що унеможливлюють проведення таких робіт або загрожують життю рятувальників.

Головна мета управління під час виконання АРІНР – забезпечити своєчасне та ефективне виконання завдань у зоні надзвичайної ситуації (НС) у найкоротші терміни та з мінімальними людськими й матеріальними втратами від наслідків НС наявними ресурсами (силами та засобами різноманітного призначення для виконання АРІНР).

 Керівник аварійно-рятувального формування

Керівник аварійно-рятувального формування, що прибув у зону НС першим, бере на себе повноваження керівника робіт з ліквідації наслідків НС (керівника робіт) і виконує їх до прибуття призначеного у встановленому порядку керівника робіт.

У випадку технологічної неможливості проведення всього обсягу АРІНР керівник робіт може припинити АРІНР як в цілому, так і певної їхньої частини, при цьому, в першу чергу, вжити усіх можливих заходів щодо рятування людей, які перебувають у зоні НС.

Керівник аварійно-рятувального формування, який призначений керівником робіт, у випадку отримання інформації про виникнення НС більш високого рівня або інших небезпечних подій, що вимагають невідкладного реагування, а також обставин, що роблять неможливим виконання ним обов’язків керівника робіт, може залишити зону НС, призначивши керівником робіт іншу посадову особу з-поміж керівників аварійно-рятувальних формувань, що беруть участь у проведенні АРІНР. При цьому в обов’язковому порядку невідкладно подається донесення керівнику органа, який призначив цього керівника робіт, і здійснюється запис у відповідних документах. Відповідальність за наслідки такого рішення покладається на посадову особу, що його ухвалила.

 За гострої необхідності керівник робіт має право самостійно вирішувати питання щодо:

• проведення заходів з евакуації
• зупинки діяльності організацій, що перебувають у зоні НС
• проведення АРІНР на об’єктах і територіях організацій, що перебувають у зоні НС
• обмеження доступу людей у зону НС
• розбронювання з метою ліквідації наслідків НС резервів матеріальних ресурсів організацій, що перебувають у зоні НС
• використання у порядку, встановленому законодавством України, засобів зв’язку та транспорту, іншого майна організацій, що перебувають у зоні НС
• залучення до проведення робіт з ліквідації наслідків НС позаштатних та громадських аварійно-рятувальних формувань, а також рятувальників, що не входять до складу зазначених формувань, за наявності у них документів, що підтверджують їхню атестацію на проведення АРІНР
• залучення на добровільній основі населення до проведення невідкладних робіт, а також окремих громадян, що не є рятувальниками, з їхньої згоди до проведення АРІНР
• прийняття інших заходів, обумовлених розвитком НС і ходом робіт з її ліквідації

 Управління роботами починається з моменту виникнення НС і завершується після ліквідації її наслідків. Управління здійснюється, як правило, за добовими циклами, кожен із яких складається з таких етапів:

1. збір даних про обстановку;
2. аналіз і оцінка обстановки;
3. підготовка висновків і пропозицій до рішення на проведення робіт;
4. ухвалення (уточнення) рішення і доведення завдань до відома виконавців;
5. організація взаємодії;
6. забезпечення дій сил і засобів;
7. організація управління.

Управління аварійно-рятувальними формуваннями має бути стійким, безперервним, оперативним, при цьому доцільно забезпечувати поєднання необхідного ступеня централізації з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання завдань.

 Збір даних, аналіз та оцінка обстановки

Зміст функцій управління та їхня циклічність є характерними для планового проведення аварійно-рятувальних робіт. Через різкі зміни обстановки вони можуть змінюватися і, відповідно, органи управління мають діяти адекватно до конкретної обстановки.

Дані про обстановку та її зміни надходять до органів управління у формі строкових і термінових донесень. Основними джерелами подання найбільш повних і узагальнених даних про обстановку є підпорядковані формування (підрозділи) та органи управління. Значна частина інформації може надходити від органів управління вищого рівня та їхніх засобів спостереження і контролю.

Залежно від послідовності розвитку надзвичайної ситуації, підпорядковані органи управління надають донесення про імовірність виникнення надзвичайної ситуації, факт її виникнення, обстановку в районі лиха, про хід аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, різку зміну обстановки, результати робіт (за періодами).

Донесення щодо імовірності та факту виникнення НС подаються негайно. Вони повинні містити лише дані, необхідні для вживання екстрених заходів і визначення завдань силами постійної готовності, а також для прийняття попереднього рішення щодо приведення в готовність сил і засобів, надсилання їх до району надзвичайної ситуації й ведення аварійно-рятувальних робіт. Детальніші донесення надаються після проведення розвідки, рекогносцирування й на початковому етапі робіт. Вони містять дані, за якими уточнюється попереднє або приймається нове рішення на проведення робіт основними силами.

Обстановку у повному обсязі аналізує керівник органу управління, який очолює аварійно-рятувальну операцію, його заступники та інші посадові особи, кожен у межах своєї компетенції й відповідальності.

 Аналіз обстановки містить оцінку таких відомостей:

• характер об’єкта НС (призначення, наявність впливу небезпечних факторів НС, кількість і склад осіб, що перебувають на об’єкті, відстань до населених пунктів, наявність і стан комунікацій та засобів зв’язку тощо);
• масштаб розвитку надзвичайної ситуації, заходи безпеки для виробничого персоналу та населення, межі небезпечних зон (пожеж, радіоактивного, хімічного забруднення, бактеріологічного зараження, затоплення, руйнування тощо) і прогноз їхнього можливого поширення;
• наявність загрози для людей, кількість постраждалих (загиблих) і оперативні відомості про матеріальні втрати;
• види, обсяг і умови невідкладних робіт;
• потреба в силах і засобах для проведення робіт у найкоротший термін;
• наявність у найближчих місцях (населених пунктах) сил і засобів рятування, будівельної та іншої техніки, установ охорони здоров’я тощо;
• кількість, укомплектованість, забезпеченість і готовність до дій сил та засобів, послідовність введення їх у зону НС для розгортання робіт;
• достатність і стан прибулих на місце НС сил і засобів.

У процесі аналізу даних про обстановку фахівці зіставляють потребу в силах і засобах для проведення робіт з їх конкретною наявністю та можливостями, проводять розрахунки, аналізують варіанти застосування, обираючи найбільш доцільний (реальний).

Висновки з оцінки обстановки та пропозиції щодо застосування сил і засобів доповідаються керівникові органа управління (керівникові робіт з ліквідації наслідків НС), пропозиції фахівців узагальнюються і використовуються у процесі ухвалення рішень.

 Рішення на проведення АРІНР у зоні НС є основою управління; його ухвалює та організовує виконання керівник органа управління (керівник робіт з ліквідації НС).

Рішення містить такі основні елементи:

• висновки з оцінки обстановки;
• задум дій;
• завдання підрозділам (формуванням), які беруть участь у ліквідації наслідків НС;
• заходи щодо безпеки;
• організація взаємодії;
• забезпечення дій сил цивільного захисту;
• організація управління та зв’язку.

Висновки щодо оцінки обстановки містять відомості про характер і масштаби НС, заходи, які мають проводитися, умови проведення, наявність сил та засобів можливості їхнього проведення.

Основу рішення становить задум ліквідації наслідків НС.

У задумі дій визначаються:

• мета, завдання, які належить виконувати органу управління і його силами;
• напрямок зосередження основних зусиль сил та засобів (об’єкти, райони, ділянки);
• головні завдання і послідовність проведення робіт;
• способи локалізації НС, проведення АРІНР та спеціальних робіт;
• порядок використання технічних засобів, заходи з безпеки та забезпечення безперервності робіт (порядок роботи й, за необхідності, заміна учасників ліквідації наслідків НС);
• об’єкти, сектори й ділянки проведення АРІНР;
• пункти (місця) зосередження резерву сил та засобів, харчування, збору евакуйованих людей і майна, надання медичної допомоги тощо.

Завдання підрозділам (формуванням), які беруть участь у ліквідації наслідків НС, доводять розпорядженнями, які заносяться у журнал (фіксуються засобами об’єктивного контролю).

Під час постановки завдань вказуються:

• короткі висновки з оцінки обстановки;
• об’єкт і вид НС, можливі небезпечні фактори НС;
• задум проведення АРІНР;
• завдання для підрозділів, що діють на вирішальному напрямку, підрозділів, що діють на інших напрямках (ділянках), і підрозділів забезпечення;
• місце командного пункту і керівництва з ліквідації наслідків НС.

Групи організаційних та інженерних заходів

Завдання щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій складаються із сукупності шести груп організаційних та інженерних заходів, які в умовах надзвичайної ситуації, стислих термінів виконання й обмежених місцевих ресурсів вимагають зусиль багатьох організацій.

I група заходів (прогнозування надзвичайних ситуацій) вирішується силами державних і територіальних науково-дослідних установ, центрів та станцій спостереження.

II група (локалізація або ліквідація надзвичайних ситуацій) та III група заходів (аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи) покладаються на територіальні та об’єктові аварійно-рятувальні формування, які створюються на підприємствах і в організаціях. За необхідності, можуть додатково залучатися військові формування і місцеве населення.

IV група заходів (надання допомоги населенню постраждалих районів) перебуває у компетенції Уряду держави і здійснюється через місцеві органи влади й добровільні організації.

V група заходів (відновлення уражених міст та інших об’єктів економіки) та VI група (інженерно-технічні заходи щодо стійкості роботи об’єктів економіки на випадок повторних дій стихійного лиха і їх запобігання) виконуються силами спеціалізованих формувань відповідних міністерств і відомств.

Ліквідація наслідків НС

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації – проведення комплексу заходів, що складається з аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, які здійснюються у разі виникнення надзвичайної ситуації та спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зони надзвичайної ситуації.

Аварійно-рятувальні роботи (АРР) проводяться з метою пошуку і деблокування постраждалих, надання їм медичної допомоги та евакуації до лікувальних закладів.

Аварійно-рятувальні роботи в осередках ураження включають такі дії:

• розвідка маршрутів руху і ділянок робіт;
• локалізація, гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках робіт;
• ліквідація або доведення до мінімально можливого рівня шкідливих і небезпечних чинників, які виникли внаслідок НС та унеможливлюють ведення рятувальних робіт;
• пошук та вилучення уражених із пошкоджених або палаючих будівель, загазованих, затоплених і задимлених приміщень;
• надання домедичної та екстреної медичної допомоги постраждалим та евакуація їх до медичних установ;
• евакуація населення з небезпечних зон;
• санітарна обробка людей, ветеринарна обробка тварин, дезактивація, дезінфекція і дегазація техніки, засобів захисту та одягу, знезаражування території і споруд, продовольства, води, продовольчої сировини та фуражу.

Аварійно-рятувальні роботи проводяться у максимально стислий термін. Це пояснюється, перш за все, необхідністю надання своєчасної медичної допомоги постраждалим, а по-друге: об’єми руйнувань і втрат можуть зростати внаслідок впливу вторинних факторів (пожежі, вибухи, затоплення тощо).

Невідкладні роботи (НР) проводяться з метою створення умов для проведення аварійно-рятувальних робіт, уникнення подальших руйнувань і втрат, викликаних вторинними уражаючими чинниками, а також забезпечення життєдіяльності об’єктів економіки та постраждалого населення.

Невідкладні роботи включають такі дії:

• прокладення колонних шляхів і пророблення проходів у завалах і зонах зараження;
• локалізація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних, теплових і технологічних мережах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт;
• укріплення або руйнування конструкцій будинків і споруд, які загрожують обвалом чи перешкоджають безпечному проведенню рятувальних робіт;
• ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв’язку, комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт;
• виявлення, знешкодження і знищення нерозірваних боєприпасів та інших вибухонебезпечних предметів;
• ремонт і відновлення пошкоджених споруд для укриття від можливого повторного уражаючого впливу;
• санітарне очищення територій у зоні надзвичайної ситуації;
• першочергове життєзабезпечення постраждалого населення.

Висновки

Успіх аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах надзвичайних ситуацій досягається:

1. завчасною підготовкою органів управління, сил і засобів системи цивільного захисту і, насамперед, ДСНС до дій у разі загрози й виникнення НС, завчасним вивченням особливостей можливих дій;
2. екстреним реагуванням на виникнення надзвичайних ситуацій;
3. безперервним чітким і постійним управлінням роботами, прийняттям оптимального рішення та послідовним упровадженням його у життя, підтриманням постійної взаємодії сил;
4. безперервним веденням робіт до їхнього повного завершення із застосуванням сучасних технологій, які забезпечують найбільш повне використання можливостей сил і засобів; неухильним виконанням вимог установлених режимів робіт та правил безпеки;
5. організацією безперервного забезпечення робіт і життєзабезпечення постраждалого населення та рятувальників.

     Запишіть основні завдання щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та відправте по вайберу(0973212629)

19.01

Тема:Порядок розміщення евакуйованого населення.

Ознайомтесь з наведеним нижче матеріалом та виконайте відповідні завдання

Евакуація — це організований вихід (виїзд) працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення. Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом.

Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, поїзди, автомобілі, гужовий транспорт, пішки).

 Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.

Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у заміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів їхніх сімей, студентів вузів, учнів шкіл та училищ організовується через підприємства, навчальний заклад. Решта населення евакуюють через ЖЕКибудинкоуправління за місцем проживання. і

Плани евакуації населення розташовані в штабах Цивільної оборони міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують на поготові пункти управління, засоби зв'язку й передачі інформації; підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміський зоні; виявляють приміщення, придатні як протирадіаційні укриття; будують і обладнують джерела водопостачання; проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення.

Для підготовки й проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях, навчальних закладах) створюють евакуаційні комісії. Евакуаційна комісія здійснює: підрахунок населення, яке підлягає евакуації; підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони, прийняття й розміщення населення організацій та навчальних закладів; розподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об'єктах евакуації; визначення піших колон та маршрутів; розробка документів про евакуацію населення свого району, навчального закладу.

У навчальному закладі створюється комісія на чолі з першим проректором.

Евакуаційна комісія об'єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхніх сімей, яких евакуйовуватимуть; визначення складу піших колон І уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом; готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв'язок з районними комісіями евакуації і збірними пунктами; встановлює зв'язок з приймальними комісіями у заміській зоні, займається питаннями розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення.

ЗЕП розміщують у громадських будинках (школах, клубах тощо), поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення.

Поблизу станцій, пунктів висадки створюються приймальні евакуаційні пункти (ПЕП), на яких організовують зустріч і відправлення населення (рис. 23).

У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім'ями, а на роботу відправляють у місто.

Студенти навчальних закладів і учні продовжують навчання у заміський зоні.

ОСОБЛИВОСТІ ЕВАКУАЦІЇ ПРИ АВАРІЯХ НА АТОМНИХ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯХ (АЕС) І ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ

У разі аварії на АЕС передбачається евакуація населення і сільськогосподарських тварин (із 30-кілометрової зони навколо АЕС, організовується розміщення їх у безпечних районах і забезпечення всім необхідним у процесі евакуації та у місцях їхнього розселення.

При плануванні евакуації враховуються такі особливості:

— розробляється кілька варіантів евакуації залежно від характеру масштабів аварій, метеоумов і можливої радіаційної обстановки;

— у разі термінової евакуації збірні евакопункти не розгортаються. Евакуація міського населення проводиться за територіальним принципом, Посадка на транспортні засоби здійснюється біля під'їздів житлових будинків і захисних споруд;

— населення сільської місцевості евакуюється за промислово-територіальним принципом, по сільськогосподарських кооперативах та ін. Одночасно вивозять і сільськогосподарських тварин;

— на межі 30-кілометрової зони створюють контрольно-пропускні пункти з розгортанням постів дозиметричного контролю, медпунктів, пунктів санітарної обробки і проміжних пунктів (ППЕ).

Евакуація населення і частково сільськогосподарських тварин передбачається у два етапи. На першому етапі евакуйованих доставляють транспортом до контрольно-пропускних пунктів 30-кілометрової зони і висаджують.

Транспорт за межі зони не виходить.

На другому етапі евакуйовані реєструються на проміжному пункті евакуації і «чистим» транспортом розвозяться у райони розселення;

— передбачається максимальне залучення всіх видів транспортних засобів для вивезення евакуйованих у стислі терміни, а із пристанційних сіл — протягом 4 год.;

— планується виїзд населення на особистому транспорті;

— розміщення евакуйованих проводять за промисловим принципом: колектив підприємства, організації із сім'ями розселюються в одному або близько розташованих населених пунктах; колективні, фермерські та ін. господарства розміщують на базі відповідних господарств;

— райони розміщення людей і маршрути евакуації повинні мати дублюючі варіанти на випадок небезпечної радіаційної обстановки, коли основні використати неможливо.

138ПЕП

Заліське

Рис. 23. Схема евакуації

ЕВАКУАЦІЯ ПРИ АВАРІЯХ НА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ

Евакуація полягає у вивезенні або виведенні робітників і населення, котре мешкає поблизу об'єкта, за межу осередку хімічного ураження. Зволікання з евакуацією при аваріях на хімічно небезпечних підприємствах може призвести до отруєння і загибелі людей. Якщо є захисні споруди з фільтровентиляційним обладнаннням, то потрібно негайно укрити в них робітників, службовців підприємства і населення.

Документом, який визначає термін і порядок проведення евакуації, є план цивільної оборони об'єкта народного господарства. Планування евакуації населення, яке мешкає поблизу хімічно небезпечного підприємства, здійснюється по кожному об'єкту.

При плануванні евакуації враховують:

— небезпечні концентрації отруйних речовин можуть зберігатися до декількох діб;

— незначне ушкодження людей отруйними речовинами через шкіру не потребує застосування засобів захисту шкіри при евакуації;

— особливості розповсюдження отруйних речовин.

У зв'язку із швидким розповсюдженням хмари сильнодіючої отруйної речовини збірні евакопункти не розгортаються.

В умовах значної відстані від місць аварії евакуацію необхідно проводити комбінованим способом. Зони хімічного зараження при аваріях з розливанням СДОР можуть мати довжину від десятків метрів до десятків кілометрів. Це залежатиме від кількості розлитої СДОР, її виду та умов зберігання, а також від швидкості вітру і вертикальної стійкості повітря. V зв'язку з цим у плані цивільної оборони повинно бути кілька варіантів відселення залежно від напрямку вітру. Маршрути евакуації вибирають перпендикулярно до розповсюдження хмари СДОР. 

Розміщення евакуйованих планується в населених пунктах, що є за межею хімічного зараження, у будинках житлового сектора.

Відстань евакуації залежить від масштабу аварії і, як правило, не перевищує 15 км від зони хімічного зараження. У пунктах тимчасового відселення передбачається розгортання медпунктів, підприємств торгівлі та ін. необхідних засобів.

15.01.
Тема :Основні способи захисту населення в надзвичайних         ситуаціях.

Ознайомтесь з наведеним нижче матеріалом та виконайте відповідні завдання

Евакуація – організоване виведення чи вивезення із зони НС або зони можливого ураження населення, якщо виникає загроза його життю або здоров’ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкоження або знищення. Вона проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.

 Залежно від особливостей НС встановлюються такі види евакуації: 

обов’язкова; 

загальна 

часткова; 

тимчасова 

 безповоротна

 Рішення про проведення евакуації приймають: 

1) на державному рівні – КМУ;

 2) на регіональному рівні – Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 

3) на місцевому рівні – районні, районні у мм. Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

 4) на об’єктовому рівні – керівники суб’єктів господарювання.

  Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози: 

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

 2) катастрофічного затоплення місцевості;

 3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

 4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).

 Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон: 

1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення; 

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд. 

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення НС не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням відповідних органів і посадових осіб. 

Тимчасова евакуація проводиться при порівняно невеликій, тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на віддаленні та ін.).

 Негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія (пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок часу.

 Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час – транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішим порядком. 

 Проведення евакуації забезпечується шляхом:  

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

 2) планування евакуації;

 3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна; 4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

 5) організації управління евакуацією

 6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

 7) навчання населення діям під час проведення евакуації. 

 За рішенням відповідних органів, для виведення чи вивезення основної частини населення із зони НС, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення – усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян. 

Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків НС або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному КМУ. Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з НС, несуть відповідальність відповідно до закону. 

 Про початок евакуації населення повідомляють на підприємствах, установах, у навчальних закладах, а також через радіотрансляційну мережу і місцеве телебачення. Дізнавшись про початок евакуації, люди повинні негайно підготуватися до виїзду (виходу), скласти необхідні речі, засоби індивідуального захисту, медикаменти, продукти, документи і гроші. У будинку, квартирі зняти фіранки з вікон, прибрати предмети і речовини, які легко спалахують. Прибулі на збірний евакуаційний пункт реєструються, розподіляються за видами транспорту, ешелонами, автоколонами, а ті, що йдуть пішки, – за колонами. 

 Для організації прийому і розміщення евакуйованого населення, а також для забезпечення його всім необхідним створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) і приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів. ПЕК проводять свою роботу разом зі штабами і службами ЦЗ. До складу ПЕК села чи сільськогосподарського об’єкта входять відповідальні працівники державної адміністрації, представники торгівлі, громадського харчування, освіти, медичних, побутових та інших організацій. ПЕК району, села, об’єкта встановлює зв’язок з евакуаційною комісією міста і уточнює питання прийому і розміщення населення, графік руху ешелонів і автомобільних колон, чисельність людей. ПЕП влаштовують у школах, дитячих садках, клубах та інших громадських будівлях, бажано поблизу пунктів прибуття евакуйованого населення. 

 В місцях розселення звільняють приміщення, які призначені для розміщення розосереджуваного і евакуйованого населення, уточнюють всі питання розміщення людей у будинках місцевих жителів, в пансіонатах, туристичних таборах, підсобних господарствах та інших громадських приміщеннях. Завчасно готують колективні засоби захисту. Якщо сховищ до часу прибуття населення буде недостатньо, то організовують додаткове їх будування. Для виконання цих робіт залучають все працездатне населення, в тому числі і населення, яке прибуло з міста.

 Місцеві жителі повинні бути готові поділитися з прибулими продуктами харчування, особливо в перші дні приїзду, до того, як буде організоване їх постачання. Забезпечення евакуйованих продуктами хар- чування і предметами першої необхідності організується через місцеві торгівельні організації, мережу громадського харчування і побутового обслуговування. 

Медичне обслуговування евакуйованих здійснюється діючими на місцях лікарнями, поліклініками, медпунктами сільської місцевості, які можуть бути додатково укомплектовані евакуйованими медичними працівниками та забезпечені засобами санітарної обробки і знезаражування. У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо дотримуватися розпоряджень місцевої адміністрації, органів ЦЗ. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємствах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують роботу. 

 Укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту Укриття населення в захисних спорудах ЦЗ – це комплекс заходів із завчасним будівництвом захисних споруд та підтримання їх у готовності до використання, а також пристосуванням наявних приміщень для захисту насе- лення. Укриття населення в захисних спорудах є надійним способом захисту від вражаючих факторів ядерної, хімічної, бактеріологічної, звичайної зброї, у разі аварій і деяких стихійних лих (ураганів, снігових заносів). До захисних споруд цивільного захисту належать:

 1) сховище – герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

 2) протирадіаційне укриття – негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;

3) швидкоспоруджувана захисна споруда ЦЗ – захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.

 Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок НС у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються:

 а) споруда подвійного призначення – це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення;

 б) найпростіше укриття – це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків НС, а також від дії засобів ураження в особливий період.

 Укриттю у захисних спорудах цивільного захисту підлягають: 

1) у сховищах: а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій ЦЗ та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період; б) персонал атомних електростанцій, ін. ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок); в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості ЦЗ та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп ЦЗ; г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце; 

2) у протирадіаційних укриттях: а) працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій ЦЗ та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час; б) працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій; в) населення міст, не віднесених до груп ЦЗ, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп ЦЗ і зон можливих значних руйнувань; г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп ЦЗ, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій ЦЗ, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

 3) у швидкоспоруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення – населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів. 

  В Україні щорічно виникають тисячі важких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. З 2014 року в Україні вперше з часів Другої світової війни існує надзвичайна ситуація воєнного характеру. Нині в багатьох областях України у зв’язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості природних і особливо техногенних надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни.

1.     Поняття про надзвичайні ситуації.  

Надзвичайними ситуаціями, що впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людини є аварії, катастрофи стихійні лиха, наслідки застосування хімічної та біологічної зброї, зброї масового ураження, звичайних засобів ураження, тероризму.

2.     Класифікація надзвичайних ситуацій. 

Надзвичайні ситуації класифікують за причинами і наслідками виникнення, масштабами заданих збитків та ушкоджень, знищення матеріальних цінностей, та ураження людей. А саме:

- надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

- надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

- надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

- надзвичайні ситуації воєнного характеру.

Повторення  (пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо)

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) — Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перенесенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

4) надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

3. Дії населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій. (робота по відділеннях з роздатковим матеріалом. Презентація напрацювань групи)

Розглянемо більш детально різні види надзвичайних ситуацій та дії населення в разі їх виникнення. Кожне відділення отримує завдання з видом надзвичайної ситуації.

4.Сигнали і порядок оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

Основні принципи щодо захисту населення:

Захист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду, ступеня небезпеки, можливих надзвичайних ситуацій.

Усі заходи щодо життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.

При захисті населення використовують усі наявні засоби захисту (евакуацію із небезпечних районів, захисні споруди, індивідуальні засоби захисту...).

Громадяни повинні знати основні свої обов’язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватись установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.

Є п’ять основних заходів щодо забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях:

Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійного його інформування про наявну обстановку.

Навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

Організація і проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.

Повідомлення населення про факт небезпечної аварії, стихійного лиха, застосування зброї масового знищення проводяться засобами масової інформації (радіо, телебачення та ін.) з метою не допустити загибелі людей, забезпечення їм нормальні умови життєдіяльності у надзвичайній ситуації.

Для того, щоб населення своєчасно ввімкнуло радіо та телевізора, в помешканнях, на підприємствах, інших закладах існує сигналізація (сирени, ревуни, гудки). Почувши сигнал, всі громадяни повинні ввімкнути радіо і телевізор.

Рев сирени означає: "Увага всім!". По радіо і телебаченню штаб цивільної оборони України у надзвичайних ситуаціях передають сигнал повідомлення, а також поради населенню, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Наприклад: "Увага! Говорить штаб Цивільної оборони міста Коломиї. Громадяни! У зв’язку з можливістю землетрусу необхідно: відключити газ, воду, електричний струм, погасити вогонь у печах. Повідомте усіх сусідів про цю інформацію. Візьміть одяг, цінні речі, документи, харчі і вийдіть на вулицю. Допоможіть хворим і літнім. Займіть місця подалі від будинків, споруд і ліній електропередачі". При загрозі війни або іншого регіонального конфлікту із застосування сучасної зброї існують спеціальні сигнали.

Після сигналу повідомлення виконуються такі дії:

1. Повітряна тривога. Якщо сигнал безперервний дзвінок сирен, гудків протягом 2-3 хв., то зупиняються всі роботи, вимикаються прилади, силова мережа. Виключається подача газу, електричного струму. Робітники і службовці прямують до сховищ.

Якщо сигнал радіосигнал: "Увага! Увага! Увага! Повітряна тривога!", тоді якщо цей сигнал застосовується у вас дома, негайно вимкніть нагрівальні прилади, газ, світло, загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть засоби індивідуального захисту: протигаз, ватно марлеву пов’язку, аптечку, документи, необхідні речі, харчі, воду. Вимкніть зовнішнє і внутрішнє світло і прямуйте до сховищ. Якщо ви під час тривоги знаходитеся на вулиці, необхідно сховатися в найближчому сховищі. А якщо ви не встигли сховатися в сховищі, то сховайтеся у підвалах, підземних переходах, тунелях. Якщо поблизу немає підземних споруд, ховайтеся у траншеях, канавах, ярах, ямах та іншим місцях, обов’язково треба надіти засоби індивідуального захисту.

2. Радіаційна небезпека. Якщо сигнал радіосигнал: "Увага! Увага! Громадяни! Радіаційна небезпека!" Тоді надіньте респіратор; проти пилову тканину-маску, а при відсутності – протигаз. Візьміть харчі, воду, предмети першої необхідності і прямуйте до сховища. При відсутності сховища надійним захистом можуть бути підвали і кам’яні споруди. А якщо ви сховалися у квартирі або на підприємстві, не гайте часу: приступайте до герметизації приміщення, зачиніть вікна, двері, заткніть усі щілини.

Якщо ви перебуваєте на зараженій місцевості або вам доведеться увійти в район ураження, необхідно прийняти засіб №1 з індивідуальної аптеки. Вихід зі сховища можливий тільки за розпорядження місцевих органів Цивільної оборони.

3. Хімічна тривога. Якщо радіосигнал: "Увага! Увага! Громадяни! Хімічна тривога!" То почувши сигнал, надіньте протигаз, засоби захисту шкіри та сховайтеся у сховищі. При загрозі хімічного ураження необхідно прийняти антидот, біологічного ураження – протибіологічний засіб №1 з аптеки А 1-2. Якщо захисної споруди немає – використовуйте житло, підсобні та виробничі приміщення.

Сховища залишити можна тільки після рішення місцевих органів Цивільної оборони і сигналу "Відбій повітряної тривоги".

Напишіть:
- Які види евакуації ви знаєте?
-Що означає, захисна споруда подвійного призначення?
-Перечисліть надзвичайні ситуації природнього характеру.

(відповідь по вайберу 0973212629)

20.10

ТЕМА:Основи військової топографії.Визначення азимуту.

Ознайомитись з матеріалом за посиланням:https://www.youtube.com/watch?v=OqfczanQifs

Завдання :Вміти практично  визначати азимут.